Уголок моего сердца

Уголок моего сердца

Николай Черныш

Эта книга об одном из древних и живописных уголков Киева – Печерском Зверинце. О его достопримечательностях, о том, как он менялся в послевоенный период, о том, как жили люди в трудные послевоенные годы. Читатель найдёт тут новеллы и заметки чисто краеведческого плана, личные воспоминания о том, что дорого автору.

Николай Черныш

Уголок моего сердца

Звернення до украiномовного читача

Я довго вагався перед тим, як прийняти остаточне рiшення про те, якою мовою видавати цю книжку – украiнською чи росiйською, хоча, здавалося б, яке тут може бути питання – звичайно, украiнською! Тим бiльш, що остання стала для мене рiдною, i особисто для мене тут проблеми нема – украiнською мовою я володiю в мiрi, достатнiй для того, щоб написати цю книжку саме украiнською. Кiнець кiнцем, можна було б замовити переклад фахiвцю.

Але не все так просто. Справа в тiм, що все мое життя пов’язане з росiйськомовним оточенням: почалося все з сiм’i, так було в школi, де за виключенням урокiв украiнськоi мови та лiтератури, викладання всiх предметiв велося росiйською мовою, так було на виробництвi, так було в колi друзiв i приятелiв. Почути украiнську мову в 40-60-х роках минулого сторiччя в Киевi, про якi переважно йде мова в книзi, можна було тiльки на базарi або в театрi iменi Івана Франка. Навiть в кiнофiльмах студii iменi О.Довженка про украiнське колгоспне село селяни чомусь розмовляли на росiйськiй. Так було, i з цим вже нiчого не поробиш. Тому люди, про яких я згадую в своiх новелах, незважаючи на те, що багато з них вже давно покинули цей свiт, мене б, м’яко кажучи, не зрозумiли, а деякi звинуватили б у кон'юнктурництвi, якщо б побачили цю книгу, виданою украiнською мовою. Повага i любов до цих людей, якi зробили багато доброго для мене, не дозволяе менi нехтувати iхньою думкою, хоч вона часто-густо не спiвпадае з моею. Цi мiркування переважили всi iншi, тому книга виходить росiйською…

    Автор

Краткое вступление

Наверное, каждый человек, будь то деревенский житель или горожанин, хранит в своём сердце память о местах, где он провёл самую беззаботную пору жизни – детство и юность. Это даже не малая Родина в виде названия села, посёлка или наоборот, большого города. Это скорее улица, дом, двор лучше и роднее которого, кажется, у тебя ничего не было в жизни. Могу сказать, что я один из тех счастливчиков, у которых всё это было: и улица, и дом, и двор.