100 знаменитих людей України

Фiлiппова, революцiонера-активiста, було назване лише через пiвтора мiсяця, коли вже хворий на туберкульоз у сирiй холоднiй камерi Грiнченко довiдався, що той виiхав iз мiста. Пiд тиском вiце-губернатора Бориса вiдпустили за умови рiчного перебування пiд батькiвським наглядом.

Молодий Грiнченко, якого батько хотiв вiддати у вiйськову службу, не бажав пiдкорятися батькiвськiй волi. Вiн пiшов з дому i влiтку 1881 р., не без допомоги того ж вiце-губернатора, екстерном склав iспит на сiльського вчителя. А поки чекав мiсця, працював писарем у Харкiвськiй казеннiй палатi за 10 карбованцiв на мiсяць.

Цих грошей саме вистачало на оплату житла, чай iз хлiбом та iнодi – на яку-небудь одну страву в iдальнi. Бентежна душа юнака не знаходила спокою: вiн хотiв бути корисним для свого народу, а доводилося скнiти над чиновницькими паперами. Весь вiльний час Борис присвячував самоосвiтi, тому що у зв'язку з «революцiйним» минулим шлях до офiцiйноi освiти був для нього закритий. У листопадi того ж року вiн таки отримав призначення в село Введенське i з оптимiзмом став до роботи. «Школа – це маленький будиночок… у ньому 2 зламанi парти, вибите скло, зiрвана пiдлога i страшенний холод. Книжок немае жодноi», – скаржився учитель-початкiвець близькому другу І. Зозулi. Але вiдразу сам бадьоро додавав: «Будемо боротися з несприятливими випадками i всiлякими перешкодами, що трапляються на нашому шляху». До того ж Борис у 1883 р. пов'язав свое життя з прекрасною дiвчиною, теж учителькою i письменником-початкiвцем Марiею Миколаiвною Гладилiною (писала пiд псевдонiмом М. Загiрна, а пiзнiше – М. Чайченко). У них народилась едина дочка Настя. Перешкод на шляху родини траплялося чимало, i Грiнченки переiжджали з мiсця на мiсце стiльки ж, скiльки i працювали. Через обвинувачення мiсцевого попа-шовiнiста в «украiнофiльствi» й iншiй «агiтацii» за Борисом було встановлено стеження. Але в цих частих переiздах була й своя користь: «…того, що шукав [украiнський лексичний i фольклорний матерiал], мав достатньо» – колекцiя для дослiджень Бориса постiйно поповнювалася. І вiн усього себе вiддавав роботi, вже в 20 рокiв сказавши слова, гiднi навченого роками чоловiка: «Справи, справи – аж голова бiла». Таким Борис Дмитрович i залишився у спогадах друзiв i пам'ятi народу – людиною, яка, за словами М. Чернявського, «бiльше працювала, нiж жила».

За час свого вчителювання Грiнченко найдовше затримався в селi Олексiiвка, де в 1887—1893 pp. викладав у приватнiй школi X. Д.