100 знаменитих людей України

Продумувався план дiй у разi масових репресiй i депортацiй радянськими вiйськами населення Украiни.

НКВС уже пiд час львiвського процесу 1936 р. виявляв цiкавiсть до ОУН i самого Бандери. Адже тодi Степан Андрiйович заявив: «ОУН бореться з бiльшовизмом тому, що бiльшовизм – це система, за допомогою якоi Москва поневолила украiнську нацiю, знищивши украiнську державнiсть… Бiльшовики застосовують методи фiзичного знищення – масовi розстрiли i голод, тому i ми в боротьбi з ними застосовуемо фiзичнi методи».

Тепер органiзацii випала реальна можливiсть показати, що вона виступае проти будь-яких окупантiв Украiни, чию б форму вони не носили.

Пiсля звiльнення з польських в'язниць бiльшостi оунiвцiв почалося формування густоi мережi ОУН по всiй Украiнi, налагодження широкомасштабноi дiяльностi. Незабаром Бандера прибув до Кракова для узгодження подальших планiв. Було потрiбне також термiнове лiкування хвороби суглобiв, що загострилась у в'язницi. Довелося нелегально перетинати радянсько-нiмецьку демаркацiйну лiнiю.

На той час в органiзацii були внутрiшнi конфлiкти: мiж молодими i бiльш досвiдченими, мiж керiвництвом, що комфортно живе в емiграцii, i основною масою членiв ОУН, що працювали за умов пiдпiлля i полiцейського переслiдування.

Лiдер ОУН Євген Коновалець, використовуючи свiй дипломатичний i органiзацiйний талант, умiв гасити суперечностi. Загибель його 1938 р. у Роттердамi стала важкою втратою для нацiоналiстичного руху. Спадкоемцем Коновальця став його найближчий соратник, полковник Андрiй Мельник – людина добре освiчена, стримана i толерантна.

Подальшi подii прийняли драматичний оборот для украiнського нацiонально-визвольного руху.

Пiсля нарад у Краковi i Вiднi Бандеру було делеговано до Рима для переговорiв з Мельником. Головна розбiжнiсть мiж Проводом ОУН i Крайовою екзекутивою полягала в стратегii нацiонально-визвольноi боротьби. Бандера i його однодумцi вважали за необхiдне пiдтримувати контакти з усiма воюючими сторонами, не зближаючись нi з яким угрупованням, розраховуючи лише на власнi сили, оскiльки в незалежностi Украiни не був зацiкавлений нiхто.

Фракцiя Мельника вважала, що потрiбно робити ставку на Нiмеччину.

Не зумiвши домовитися, кожне з двох угруповань проголосило себе единим законним керiвництвом ОУН. Надалi антагонiзм мiж ними досяг такого загострення, що вони нерiдко боролись одне проти одного з такою жорстокiстю, як i проти ворогiв Украiни.

Ставлення нiмецького керiвництва до ОУН було суперечливим.