100 знаменитих людей України

Колективом Леонiд Федорович керував ненав'язливо – не по-режисерськи, а по-людськи. Його любили всi: костюмери, гримери, освiтлювачi, – чекали, коли почне зйомки, коли на майданчику пролунае його голос, коли вiн усмiхнеться своею трохи сумною усмiшкою. Творча група стала для нього родиною не тiльки на час зйомок. Смерть Бикова не надовго пережили Смирнов, Подгорний i Іванов, але iхнi героi – Макарич, Смаглявка i Кузнечик, як i вся «друга спiваюча» ескадрилья на чолi зi своiм Маестро, ось уже 30 рокiв ятрять душi глядачiв, не дозволяють забути «тих, хто не повернувся з бойових вильотiв».

На Всесоюзному фестивалi в Баку фiльм одержав почесний приз. Вiд головноi нагороди режисер вiдмовився на користь «Калини червоноi», скромно зазначивши: «У списку, де буде Василь Шукшин на першому мiсцi, я матиму за честь бути хоч сотим. Адже моя картина – це рядовий фiльм про вiйну, а його – це справжнiй прорив у заборонену зону, прорив у сферу того, про що ранiше й думати не дозволялося».

Пiсля виходу картини, що тiльки за один рiк зiбрала понад 40 млн глядачiв, ставлення чиновникiв до Бикова не змiнилося. Вони, як i ранiше, не вважали його успiшним режисером, а про «Старикiв», якi вийшли, вiдгукувалися приблизно так: фiльм наiвний i простий до смiшного; нашвидкуруч склеений, без особливих режисерських шукань; сценарiй легковажний; усi персонажi нагадують опереткових героiв. Такими ж були вiдгуки на картину «Ати-бати, йшли солдати» (1976 p.

, Державна премiя УРСР). Так, критик Р. Корогородський безапеляцiйно заявляв: «Зокрема, вважаю прямолiнiйним монтаж, де кров загиблих воiнiв перетворюеться на гвоздики. Асоцiативнiсть тут оголювалася до простого дидактичного висновку. Образи сучасникiв, за винятком Ганни, виявилися малоцiкавими, просто статичним антуражем. Невиправдано ускладненою була i композицiя твору». Але фiльм викликав у глядачiв почуття глибокого потрясiння, i навiть смiшнi епiзоди викликали ряснi сльози спiвпереживання. Кожен герой укарбувався в пам'ятi назавжди.

Мало кому вiдомо, що «циганочку з виходом» ефрейтор Святкiн (Биков) виконував, уставши з лiкарняного лiжка пiсля другого iнфаркту (перший з ним трапився у боротьбi за свого «Зайчика»). Монтажер фiльму Голдабенко згадувала: «Вiн був людиною незвичайною, заперечувати нiхто не стане. Його любили люди, захоплювалися ним.