100 знаменитих людей України

Його забирають у солдати, але за допомогою друзiв Винниченку вдаеться втекти з армii i переправитися за кордон. Кiлька разiв вiн нелегально перетинае кордон, привозячи на батькiвщину заборонену лiтературу. В один iз таких переходiв, 1903 p., його затримали i судили вiйськово-польовим судом за дезертирство, присудивши пiвтора року в'язницi. Покарання Винниченко мусив був вiдбувати в дисциплiнарному батальйонi. Доведений до вiдчаю, вiн спробував покiнчити життя самогубством, але його врятували i незабаром звiльнили за амнiстiю.

Вийшовши на волю, Винниченко знову залишае межi краiни, а 1905 р. повертаеться, щоб узяти участь у революцii. Чудом звiльнившись пiсля чергового арешту, Винниченко iде за кордон. Подорожуе Австрiею, Францiею, Швейцарiею, Італiею, усюди знайомиться з передовими людьми, якi пiдтримують революцiйнi настроi в Росii, передае на батькiвщину листiвки та книги.

Пiд час Лютневоi революцii 1917 р. Винниченко як авторитетний полiтик i досвiдчений революцiонер стае на чолi першого уряду Украiнськоi Народноi Республiки (УНР) – Генерального секретарiату Украiнськоi Центральноi Ради – i призначаеться Генеральним секретарем внутрiшнiх справ.

Володимир Кирилович розробляе багато унiверсалiв i декларацiй, покликаних забезпечити iдею суверенностi Украiни у федеративному устроi майбутньоi держави. Винниченко бере активну участь у переговорах iз Тимчасовим урядом, у якого, проте, i в думках не було надавати Украiнi будь-яку незалежнiсть, навiть у межах федерацii з Росiею.

У той бурхливий час, наповнений сподiваннями i важкою щоденною роботою, Винниченко записуе у своему «Щоденнику»: «О Господи, яка це жахливо важка рiч – вiдродження нацiональноi державностi. Як вона в iсторичнiй перспективi буде видаватися легкою, природною, i як важко, з якими нелюдськими зусиллями, хитрощами, з яким, iнодi, розпачем, ненавистю i смiхом доводиться тягати цi каменi державностi i складати з них той будинок, у якому будуть iз такими вигодами жити нашi нащадки».

Але побудувати цей державний будинок тодi не вдалося. Зусиллями бiльшовикiв узимку 1917—1918 pp. Украiнська Народна Республiка була повалена. Чимала провина в цьому i самого Винниченка, який на посадi голови Ради мiнiстрiв УНР виявився зовсiм безпомiчним у справах побудови держави. Ще бiльшою мiрою цi недолiки виявилися в нього як у полiтичного дiяча в часи Директорii.

Пiсля поразки збройних сил Директорii Винниченко 1919 р. виiхав до Угорщини.