Василь Стус

«Ми вже багато чого вiдчували, – свiдчить молодший iнститутський товариш Стуса Олег Комар, що писатиме пiд псевдонiмом Олег Орач, за назвою рiдного села (Комарик, як називав його Василь). – Нас не треба було шукати товаришам iз органiв, естетам у цивiльному. Часом на цих вечорах ми вiдчували прохолоднi пальцi на власних, пробачте, ребрах. Ми розумiли, що легкоi долi нам не ждати». Василь поводив себе безкомпромiсно, з юнацьким ще, можливо, максималiзмом. 20 грудня 1958 року в актовому залi iнституту вiдбувалася зустрiч iз Миколою Тарновським – поетом-комунiстом з украiнськоi дiаспори, що повертався на батькiвщину.

Згадка полум’яного викривача порокiв iмперiалiзму про те, що в Сполучених Штатах Америки iснують украiнськi школи, викликала iдке запитання Стуса, яке вiн, не побоюючись можливих наслiдкiв, i озвучив у своiй записцi: «Товаришу Тарновський, чи вiдомо вам, що в Сталiно немае жодноi украiнськоi школи?» Розумiючи, що без пiдпису це виглядатиме як анонiмна провокацiя, без вагань додав: «Студент Василь Стус». Тарновському нiчого не залишалося, як серед гомону, що покотився по залу пiсля митi шоковоi тишi, сказати, що зi становищем украiнських шкiл у мiстi незнайомий, отже, не може дати нiяких коментарiв… Уже бiльше двох рокiв минуло з того дня, як в цьому ж залi студентам зачитували постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи Сталiна». Для когось це стало шоком, хитанням усiх свiтоглядних основ, для iнших, у тому числi й Василя, що давно вже дозволяв собi критичнi зауваження щодо «генiальностi» обожнюваного в дитинствi «корифея всiх наук», – звiсточкою можливих змiн на краще. В повiтрi суспiльного життя дiйсно почала вiдчуватися «вiдлига», але це лише пiдкреслювало пануючi заморозки, дозволяло усвiдомити iх спостережливiй молодi, що вступала в доросле життя. Надii на справжнi змiни встигли обернутися розчаруванням, але водночас i палким бажанням не чекати iх пасивно «згори», а домагатися самостiйно, докладаючи власних зусиль.

Влiтку 1959 року Василь Стус з червоним дипломом закiнчив iнститут.

Розподiл серед випускникiв украiнського вiддiлення вiдбувався переважно по селах. Найкращi мiсця – ближчi до дому – не пропонували, перш нiж не знайдуться охочi на гiршi. До Кiровоградськоi областi бажаючих iхати не було. Дiвчина з Василевоi групи, яка з жодного боку не мала нiяких пiльг, уже змирилася з долею й зiбралася до розподiльчоi комiсii, коли Стус, що як вiдмiнник мiг би претендувати на краще, погодився на це мiсце.