Василь Стус

Василь Стус

Олег Євгенiйович Дорошенко

Знаменитi украiнцi

Трагiчна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) – талановитому украiнському поету, прозаiку, перекладачу, лiтературознавцю, правозахиснику, одному з найактивнiших представникiв украiнського культурного руху 1960-х рокiв. Вiн був людиною, не здатною на компромiси, яка завжди йшла шляхом правди i заплатила за це власним життям, людиною, яка з гiднiстю казала про себе: «…Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Украiна, мiй пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Олег Дорошенко

Василь Стус

Згадую, колись Бертольд Брехт писав: нещасна та краiна, яка потребуе героiв. Але ще образливiше вiдчувати, що з усiх можливих героiзмiв за наших умов iснуе тiльки один – героiзм мучеництва, примусовий героiзм жертви. Довiчною ганьбою цiеi краiни буде те, що нас розпинали на хрестi не за якусь радикальну громадську позицiю, а за самi нашi бажання мати почуття самоповаги, людськоi i нацiональноi гiдностi.

    В. Стус. Вiдкритий лист до Івана Дзюби з табору «Дубровлаг»

Ще зневажаю полiтикiв. Ще – цiную здатнiсть чесно померти. Це бiльше за версифiкацiйнi вправи!

    В. Стус. З передмови до збiрки «Зимовi дерева», виданоi за кордоном

Чверть столiття, яка вiддiляе нас вiд трагiчноi смертi Василя Стуса, на перший погляд, складае не надто вiддалену iсторичну перспективу. Але оскiльки йдеться про роки, вiдмiченi змiною епохи та нескiнченними вiражами плину суспiльно-полiтичного життя, i про людину, доля якоi не просто нерозривно пов’язана з цим iсторичним переломом, а стала його символом i контрапунктом, то перспектива виявляеться значно бiльшою i, на жаль, надмiрно й загострено залежною вiд постiйних спроб пояснити ii за допомогою тих чи iнших iдеологiчних концепцiй та клiше, вiд яких страждае живий образ поета.

З другого боку, формування особистостi Стуса тривало пiд сильним впливом його часу та оточення, фактично вбираючи iх у найширшому контекстi як невiд’емну складову бiографii – а отже, як це не парадоксально звучить, виводячи за iхнi межi в трагедii iх переростання.

Це значною мiрою зумовило феномен, про який писав син поета i дослiдник його життя та творчостi Дмитро Стус: своерiдна «часова розiрванiсть (нелiнiйнiсть)» бiографii Стуса, коли окремi вчинки виглядають начебто мотивованими передчуттям майбутнього.