Ліна Костенко

Ставлення до д’Аннунцiо за радянськоi влади теж було неоднозначним. Наприклад, чутливий Маяковський ще 1919 року розкусив його i затаврував, написавши в «Советской азбуке»: «Фазан красив. Ума ни унции. / Фиуме спьяну взял д’Аннунцио» (Республiка Фiуме – сепаратистське утворення, що iснувало кiлька мiсяцiв у мiстi Рiецi, д’Аннунцiо був його диктатором). Але, з iншого боку, в першiй половинi 1920-х д’Аннунцiо ще сприймався багатьма як вiйськовий герой, бунтар i навiть, узагалi революцiонер. Лише десь iз 1925 року в СРСР остаточно розiбралися, що це не та революцiя, не «червона», а «чорна».

Пiсля чого поета-письменника i недовгочасного диктатора було надовго затавровано як чорносорочечника, фашиста, i майже забуто – аж до початку 1990-х.

Два тiльки iменi, Фройд i д’Аннунцiо, але наскiльки ж вони поглиблюють розумiння того, в яких умовах росла i розвивалася Лiна Костенко! 1930-тi роки. Радянська влада все жорсткiше брала пiд контроль письменство i книговидання. Пiсля створення 1934 року Спiлки письменникiв СРСР контроль цей став абсолютним.

А маленька Лiна тим часом росла в дещо iншому свiтi посеред iншоi лiтератури, у родинi украiнських iнтелiгентiв, чие становлення вiдбувалося на хвилi «украiнського вiдродження», украiнiзацii 1920-х рокiв. Це люди, що в ринковi непiвськi роки купували та зберiгали не простенький маслiт, якихось «Мiсс Менд» i «Острiв Ерендорф», а лiтературу вищого зразка – як художню, так i, говорячи сучасною мовою, non-fiction. Люди, що не боялися тримати i читати таку лiтературу в роки страшних репресiй. Аж до 1939 року, коли iх читала 9-ти рiчна дiвчинка!

…Але повернiмося до маленькоi Лiни, ii «чарiвних декорацiй» – принцесиних квiтiв i казкових садiв. Тiтоньчин сад, за ii словами, «був найтаемничiшим»: «Там були хмари бузку i неймовiрнi троянди. Наймолодша з принцес… кохалася у трояндах, виписувала новi сорти, а може, сама й давала iм iмена – “Мона Лiза”, “Цариця Тамара”, “Анна Каренiна”. Навiть варення варили з троянд»[24 - Дзюба Іван, Костенко Лiна, Пахльовська Оксана.

«Гармонiя крiзь тугу дисонансiв…». К.: Либiдь, 2016. С. 124.]. Чи не правда, пiсля цього зрозумiлiшим стае буяння цвiту (не тiльки кольорiв, а й квiтiв) у ii поезii. Троянди, бузок, айстри – не злiчиш iх!

Але не забуваймо i про бабусин сад. Прагматичнiший, бо в ньому бiльше фруктiв. Вишнi, яблука, грушi рiзних сортiв, у рiзну пору – цвiтiння, дозрiвання, опадання листя. Ними теж наповнена поезiя Костенко. «Стояла груша, зеленiв лiсочок.