Ліна Костенко

Мое нечуване терпiння iще нiхто не перемiг,

бо за терпiнням е Трипiлля, а за Чернiговом – Чернiг.

Чернiг страшний, вiн дуже чорний. Як звечорiе на Днiпрi,

Чернiг сiдае в чорний човен i ставить чорнi ятерi.

І тi корчi, i те корiння, розмите повiнню з весни,

i золотаве звечорiння в зелених кучерях сосни.

І тi роки, що так промчали, i пароплав той, i гора…

Це вже невидимi причали в глибокiй пам’ятi Днiпра[13 - Костенко Лiна. Сад нетанучих скульптур: Вiршi, поема-балада, драматичнi поеми. К.: Радянський письменник, 1987.

Вiрш називаеться «Акварелi дитинства» . Однак пейзаж тут не просто по-дитячому яскравий, але i фiлософсько, по-дорослому глибокий. Потiк дитячих спогадiв невiддiльний вiд «глибокоi пам’ятi Днiпра», неквапливоi його течii.

Три кузини, Фройд i д’Аннунцiо

А ось Лiнi – п’ять рокiв. І вона вже не просто шура-бура, а шура-бура, яка вмiе читати!

Бувае часом дивне вiдчуття, —

що час iде, а я собi окремо.

Менi п’ять рокiв. Я iще дитя.

Люблю цукерки i читаю Брема.

Все щось майструю, думаю, дивлюсь,

таке мале, уперте i шалене.

Росту. Смiюсь. Нiчого не боюсь…[14 - Костенко Лiна. Триста поезiй. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. С. 294.]

Дiвчинка читае Альфреда Брема. Що саме – не уточнено, але майже напевно це «Життя тварин». Знаючи про це, вже i на попереднiй вiршований фрагмент дивимося iнакше. Так ось звiдки там i лев, i крокодил! І не випадковим словом – а розгорнуто: «Повзе, як спраглий крокодил», «левино-жовтi береги / Лежать, на кiгтi похиливши зелену гриву шелюги».

Брем розширюе ii погляд, ii горизонт, небокрай, роблячи його безкрайнiм. При цьому казка нiби поеднуеться зi строгим знанням (нехай i поданим у науково-популярному виглядi). І ось вже каменi на притоцi Днiпра, Легличi, що тече крiзь Ржищiв, – не просто каменi, а стадо тропiчних звiрiв, яке живе у злагодi з украiнськими волами i лелеками. (Ось тiльки шулiки вбитого шкода.)

Чомусь пам’ятаю, що рiчка звалася Леглич.

Було в нiй камiння – як сто бегемотячих спин.

А той цибатий, на клунi, звався лелечич.

А те запахуще – любидра, канупер i кмин.

Чомусь пам’ятаю – вночi ревли бегемоти.

Виходили з рiчки i дуже чомусь ревли.

І падали грушi, i звались вони бергамоти.

Воли ремигали, i звались вони – воли.

Чомусь бегемоти випивали рiчку щолiта,

І пирхали важко рудими нiздрями злив.

Чомусь пам’ятаю, як плив мiж камiнням шулiка,

Убитий шулiка чомусь мiж камiнням плив…[15 - Костенко Лiна.