30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

Немов у момент, коли два вiйська готовi були зiйтися у жорсткiй рукопашнiй сутичцi, iхнi вождi почули голос народу i домовилися жити дружно. Навiть вiдзначили цю подiю келихом шампанського. Як розповiдав потiм Михайло Сергiйович, за обiдом вони з Борисом Миколайовичем, цокнувшись, випили…» [12 - Шахназаров, Г. Х. С вождями и без них / Георгий Шахназаров. – М.: ВАГРИУС, 2001. – С. 404]

Але були й iншi думки i пiдходи до оцiнки того, що вiдбувалося. На думку частини експертiв, Заява «9+1» не лише не зняла з порядку денного практично жодноi значноi проблеми суспiльного життя, а навпаки – тiльки посилила старi проблеми i породила новi.

По-перше, був створений надзвичайно небезпечний прецедент вирiшення найважливiших питань державного життя неуповноваженою на те групою вищих державних посадових осiб ряду союзних республiк з iнiцiативи та за активноi участi в цьому Президента СРСР.

Г. Шахназаров.

Фото: sf.convex.ru

По-друге, виступаючи за прийняття рiшучих заходiв з вiдновлення конституцiйного порядку, автори заяви «9+1», по сутi, самi вводили нову практику iгнорування конституцiйноi законностi, запропонувавши встановити «режим найбiльшого сприяння» для республiк, якi пiдписали союзний договiр.

По-трете, окремi положення заяви представляли собою зразок грубого втручання у компетенцiю виконавчоi i, почасти, законодавчоi влади Союзу i республiк, конституювали порочний досвiд вирiшення практичних питань соцiально-економiчного життя краiни свого роду полiтичною «директорiею».

По-четверте, вихiд у свiт заяви «9+1» серйозно загострив вiдносини мiж союзним центром i колишнiми автономними республiками, якi угледiли в цьому документi явний перегляд колишнього пiдходу союзного керiвництва до питання про мiсце i роль автономiй у процесi реформування Союзноi держави на нових договiрних засадах[13 - Станкевич. З. А. Историко-правовые аспекты распада Союза ССР: автореферат дис…. доктора юридических наук: 12.00.01 / Моск.

гос. соц. ун-т. – Москва, 2002. – С. 41.]. Простiше кажучи, Заява «9 + 1» створювала прецедент вирiшення державних питань у нелегiтимний спосiб, iгнорувала конституцiйну законнiсть, вводила у прiоритет принцип полiтичноi доцiльностi, закладала пiдвалини конфлiкту у трикутнику Центр – союзнi республiки – автономнi республiки. Практично усi згаданi проблеми та суперечностi реально iснували, а у подальшому розвитку новоогарьовського процесу лише поглибилися.