Історичні Буйди Львова. Філософські казки. Двірнича Cпілка (збірник)

А що слово це легко читалося на французький манiр, а саме ПЕЖО, то цим усi недоречностi його появи у маленькому середземноморському мiстечку вичерпувались i не викликали нi у кого зайвого зацiкавлення. Вiдтак, з цього часу родина, яку заклав Афанiзiй-Абель Пежо, стала французькою, поховавши у собi значно ширшу i глибшу iсторiю, котру нiкому не можна було зрадити.

Postscriptum primum: лише у далекому XX столiттi iменита фамiлiя Пежо прославила назву нашого мiста по усьому свiту, навiть серед тих, хто про наше мiсто не мав анi найменшоi гадки.

* * *

Отож, беручи до уваги вiднайдений документ, сьогоднi, хоча й iз запiзненням на довгi столiття, маемо усi пiдстави покладатися на вiдновлену справедливiсть. А полягае вона у тому, що усяка iстерична колiзiя значно багатша на таемницi i що випадковостей вона не любить. Ба бiльше: лише тепер ми могли б з вами зрозумiти, здавалось би, зовсiм нез’ясовану для Львова експансiю, яка наводнила наприкiнцi минулого столiття наше мiсто.

Йдеться звiсно ж про маршрутнi таксi «ПЕЖО» – символ новiтнiх часiв та економiчних перетворень початку ІІІ тисячолiття, названi серед людей любовно «Пижиками».

Мiсто Пежо, 1256–2012 рр.

ІІ. Галичина

«…Коли княжi зародки Русi, маючи пишнi та багатющi землi, почали iздити у Вiзантiй i коли узрiли вони, яка розкiш правуе тут, то забажали вони i собi возвеличити своi убогi поселення, аби тим прославити й себе. А що iншого вмiння для самозвеличення, окрiм вiйни, вони спочатку не мали, то року 860 на чолi з Аскольдом, а потому ще й за Олега та Ігора ходили спiльним походом на Константинополь (так уже тодi називався Вiзантiй, а нинi – це Стамбул).

Думали вони, що вiзьмуть там вiйною дорогi оздоби та знаки iмператорськоi влади, а з ними й велич наймогутнiшоi столицi прийде у iхнi князiвства. Але сили княжичам-русичам на те не стало. І тодi вирiшили вони, як мужi хтивi до слави, будувати самi. Та так, аби мiста iхнi не гiршими були, а ще кращими за Константинополь.

Вiдтодi на горбах Славутича (себто Днiпра) почав виростати стольний град, заснований Кием i його спритними родичами. Коли Киiв-град став багатим, хитромудрi Рюриковичi привезли з Константинополя царевну Марiю i оженили на нiй молодого княжича Всеволода, сина Ярослава Мудрого. Тим став Киiв стольним градом у рiвень з iншими, i назва його стала вiдомою повсюдно.