Книга Розчарування. 1977–1990

– Укотре повторюю, що ми з цим товаришем Стусом нiколи в життi…

– Та з яким товаришем, Миколо Сафоновичу, з яким товаришем?! Не знаю, забули ви чи просто не надали належноi уваги, однак, перебуваючи на даний момент у процесi перевиховання в мордовських таборах, цей самий Стус Василь Семенович подав до Верховноi Ради СРСР заяву на предмет позбавлення його радянського громадянства.

– Як це?!

– Та отак, Миколо Сафоновичу, отак! Для нього бути радянським громадянином – це, бачте, все одно що бути рабом. І от на такого, з дозволу сказати, «товариша» ми всього лише збираемо всебiчнi характеристики! Невже не дасте?! Та вiн же ж негiдник, Миколо Сафоновичу! Та таку вошу до нiгтя й розчавити – це ж святе дiло!.

– І тим не менш при всебiчному моему бажаннi…

– Миколо Сафоновичу!

Погляд вiзитера раптом зробився злим, завдяки чому вiн став вiддалено скидатися на карикатурного хижого птаха, яким його зазвичай малюють у сатиричних журналах:

– Миколо Сафоновичу, ваша кар’ера розвиваеться дуже вдало, ви, безумовно, чоловiк талановитий.

– Що ви маете на увазi?

– Ну-у-у… Наприклад, у Мiнвуглепром вас можуть перевести i в обхiд посади гендиректора ВО «Донецьквугiлля» чи якогось iншого. Хочете так?

– Але ж посада гендиректора – це безцiнний власний досвiд. Побоююсь, що, не маючи такого, менi в Мiнвуглепромi буде важкувато.

– Отже, не домовимось? – скривив губи вiзитер.

– Отже, не домовимось.

– А якщо раптом?..

– Послухайте, – Сургай знов зиркнув на годинник на своему столi, – ми з вами проговорили бiльше десяти хвилин, а у мене попереду справдi важлива нарада, як я й попереджав. Отож давайте вiдкладемо цю нашу розмову на завтра.

– Так справа ж дрiбнесенька!..

Однак головний iнженер лише уточнив:

– Тiльки не приходьте до мене, будь ласка. Завтра ввечерi я до вас у «перший вiддiл» сам зазирну.

Вiн пiдтягнув до себе перекидний календарик i зробив у ньому якусь помiтку, далi ж заходився вивчати якiсь папери. Очевидно, це мало означати завершення розмови.

– Ну що ж… як знаете! До завтра, то й до завтра. Хай буде так, – пробурмотiв вiзитер i вийшов з кабiнету, не озирнувшись на його господаря.

1978. «Незручна» рiдня

Киiв, весна 1978 року

Наприкiнцi лютого Гелена Сергiiвна отримала два оглядових ордера.