Книга Розчарування. 1977–1990

Валерка скинув з перил пухнастий шар свiжого, схожого на вату снiжку… i негайно почув гучний дiвочий зойк:

– Ай, хто там снiгом кидаеться?! Не робiть так бiльше!!!

Юнак позирнув униз i побачив, що на сусiдньому балконi сидить дiвчина, здiйнявши догори невдоволене обличчя. Їхнi очi зустрiлися… i немовби блискавка промайнула перед очима ошелешеного юнака!..

– Як тебе звати? – пробелькотав вiн.

– Гертруда, – знiяковiло вiдповiла дiвчина i сором’язливо опустила очi.

– Як незвично i романтично, а ще-е-е…

Юнак раптово замовк, спiймавши себе на тому, що розмовляе вiршами.

Втiм, дiвчина одразу заперечила:

– І зовсiм тут немае романтики, облиш!

– Чому це раптом?

– Бо «Гертруда» – це дурнувате скорочення вiд «героiня труда».

Валерка зiбрався заперечити, але з кiмнати пролунав мамин голос:

– Валеро, нам час iти!

Отож вiн кинувся до матерi з радiсним вигуком:

– Мамо, я такий радий, що ми будемо тут жити!..

Питання було вирiшене.

* * *

Минуло три тижнi, й увесь цей час Валерка тiльки й думав, що про сусiдську дiвчину Гертруду, яку побачив пiд час оглядин.

Ремонт завершили, i сiм’я Голомозих нарештi перебралася в нову – тепер уже окрему квартиру. Щойно були перевезенi й розставленi всi речi, як Валерка кинувся на другий поверх i почав дзвонити в усi дзвiнки, яких там виявилося чомусь аж чотири!.. Хвилин за десять дверi нарештi скрипнули, i в дверному отворi постав двометровий стариган, вдягнений у довгу лляну сорочку i чорнi засмальцьованi штанi. Його сива борода i довге бiле волосся трохи налякали Валерку, отож вiн мовчки затупцяв на порозi.

– Ти до кого прийшов, юначе? – запитав нарештi дивний стариган.

– Я до Гертруди…

– Не знаю такоi, – дивний старий рiшучо мотнув головою, вiд чого довге бiлоснiжне волосся розпушилося, немов лев’яча грива.

– Вона тут живе, наприкiнцi коридора. Я бачив, – наполягав Валерка.

– Немае тут нiякоi Труди!

– Не Труди, а Гертруди.

Я ж бачив…

– Там художники майстернi тримають, нема iх зараз, – неохоче пробуркотiв старий, чомусь набурмосившись.

– Га-а-а?..

– Вони рiдко тут з’являються. Все, забирайся звiдси геть.

Валерчиному розчаруванню не було меж, проте здаватися вiн не збирався. Саме зараз у Киевi на Львiвськiй площi завершувалося спорудження Республiканського Будинку художника[10 - Будинок художника був споруджений у Киевi в 1977–1978 роках.