Книга Розчарування. 1977–1990

Синенко знов посмiхнувся, кивнув на приставлений до столу стiлець i пояснив:

– У мене тут робочий кабiнет мiж iншим. А в робочому кабiнетi займаються саме роботою, а не тим, про що ти мiг подумати.

– І про що ж це я подумав, по-твоему? – обережно поцiкавився Кайстрюк, вiдчуваючи прихований розiграш, на якi його тезко був справжнiм майстром.

Утiм, попри очiкування, Синенко вiдповiв невигадливо:

– Я, Іване, наприкiнцi робочого дня на робочому мiсцi не випиваю, отож заходити до мене можна без стуку.

– А якщо у тебе нарада якась чи не знаю що?

– Облиш, – махнув рукою Синенко, – я ж не директор нашоi ГЕС, щоб «п’ятихвилинки» о шiстнадцятiй нуль-нуль влаштовувати.

Отож давай-но припинимо розiгрувати «товстого» й «тонкого»[12 - «Тонкий i товстий» – оповiдання Антона Чехова, що рiзко висмiюе звичаi, притаманнi чиновницькому середовищу Росiйськоi iмперii: лицемiрство, догiдливiсть, плазування перед начальством та iн.] та поговоримо по душах про те, заради чого я тебе запрошував.

– Он як? Отже, по душах поговорити хочеш… А я думаю, чого це ти такий серйозний, чому не шуткуеш i не балагуриш, як зазвичай.

– Я, Ваню, пошуткувати завжди радий – ти мене знаеш. Але не тодi, коли душевний стан мого найкращого друга дитинства змушуе хвилюватися.

– А-а-а, он як… А я, зiзнаюся чесно, вирiшив, що ти менi пiд кiнець робочоi змiни збираешся доручення якесь дати, чи що…

– Доручення? Гм-м-м…

Синенко дiстав з кишенi пачку болгарських цигарок «Родопi», видобув звiдти одну, чиркнув сiрником, глибоко затягнувся й видихнув разом зi струменем сизуватого диму:

– Ти закурюй, тезку.

Закурюй, якщо хочеш. А стосовно доручення, то я ж чiтко попросив завiдувача гаражем: такi-то справи, попроси Ваню Кайстрюка, щоб зазирнув до мене о четвертiй вечора, – бо е до нього розмова. А що тобi завгар передав натомiсть?

– Передав, аби о шiстнадцятiй нуль-нуль я був у тебе в кабiнетi як штик, iнакше моя макiвка блищатиме пiсля твого начальницького наганяю, як котячi яйця в березнi.

Отак i сказав, – вiдповiв Кайстрюк, також i собi розкурюючи «родопинку».

– Чого-чого?! А-а-а!.. Кх-х-х!.. Кх-х-хех-х-х!..

Вiд несподiванки Синенко навiть подавився цигарковим димом, тому й закашлявся. Ледь заспокоiвшись, пояснив:

– Нi, ну це ж треба, щоб отак усе на рiвному мiсцi перекрутити!.. Це ж треба!.. Ото утнув завгар, то вже утнув. Я з моiм тезком усього лише про те запрошення поговорити зiбрався, а вiн роздмухав з мухи слона!..