Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Обережно, немовби побоюючись, що обидвi книжечки розчиняться i просто зникнуть у повiтрi вiд найменшого дотику, вiн простягнув руку, взяв зi столика спочатку першу, потiм другу, здiйняв погляд на продавця, ледь розлiпив вмить пошерхлi губи й ледь чутно промимрив:

– Скiльки це?.. Цi двi?.. Коштують?..

Продавець назвав цiну. Подумки картаючи себе за те, що не взяв з дому грошей понад необхiдний мiнiмум, Спартак вiдклав книжечки, витягнув з кишенi брюк гаманець, витрусив з нього всi грошi…

Як не дивно, в гаманцi знайшлося рiвно стiльки грошей, скiльки було необхiдно, щоб придбати обидвi книжки! Копiечка до копiечки!

Хоча, з iншого боку, нiчого не лишалося на проiзд… Але то пусте! По-перше, можна дiйти до площi Ленiнського Комсомолу, сiсти на 16-й трамвай i доiхати додому «зайцем».

Якщо ж наскочити на контролера, який вижене тебе з трамваю – йти там все одно недалеко. А по-друге…

Спартак знов зазирнув до гаманця i побачив там парочку не закомпостованих трамвайних талончикiв. Отже, проблему вирiшено.

– Ось, дайте одну i другу, – вiн простягнув усi своi грошi продавцевi. Й почув у вiдповiдь те, на що сподiвався найменше:

– Забирайте тi, що на розкладцi. То останнi примiрники.

– Обидвi?!

– Так.

«Нiби лежали собi тут i на мене чекали», – подумав молодий чоловiк.

«А чому ти не припускаеш, що цi книжки справдi були вiдкладенi саме для тебе, а не для когось iншого?»

Як це бувало з ним завжди, Спартак нiчого не почув – просто ця дивна думка… чи, може, дивне… ба нi – здивоване запитання саме по собi виникло у нього в головi.

Озиратися у пошуках промовця не мало сенсу. Разом з тим тепер молодий чоловiк був твердо впевнений: обидвi книжечки Хтось Невiдомий вiдклав саме для нього!..

Намертво, до побiлiння пальцiв учепившись обома руками в дорогоцiннi трофеi, Спартак неспiшно попрямував далi. Дiставшись до симпатичного скверика, розбитого довкола реконструйованих Золотих Ворiт, опустився на вiльну лавку. Обережно, намагаючись навiть ненароком не зiм’яти жодноi сторiнки, розгорнув «Бабий Яр» Анатолiя Кузнецова…

* * *

…Це був знак.

Обидвi книжки чекали на його появу в единому примiрнику кожна, лежачи на книжковiй розкладцi. В гаманцi було рiвно стiльки грошей, щоб вистачило на обидвi. До копiечки… Забрiв вiн на Ярославiв Вал, по сутi, випадково. Вiдвiдавши нововiдкритий пам’ятний знак. І не знайшовши п’ятого свiдка – знайомого диякона… себто, вже протодиякона у Володимирському соборi. Явний знак для нього!..