Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

А що вже лиха накоiла не тiльки в СРСР, але навiть в Європi та свiтi – то цього б нiхто вже не став заперечувати!

Тодi Спартак дещо змiнив i розвинув виведену ранiше формулу, яку назвав подумки «Вектором киiвських катастроф ХХ столiття»:

(19??) ? 1921 ? 1941 ? 1961 ? (1981) 1986 ? 2001/2006/2011 (?) 1921 ? 1941 ? (!!!) ? 1986

Це означало двi речi. По-перше, з невiдомих причин перiод мiж знаковими подiями катастрофiчного характеру змiстився на 5 рокiв – зате характер аварii на ЧАЕС мав вже не локальний, а планетарний масштаб.

По-друге, якщо й надалi приховувати вiдомостi про Куренiвську трагедiю, то весь ланцюжок розсипаеться, втрачаючи очевиднiсть. Звiдси вiн зробив висновок, що мовчати далi про подii 13 березня 1961 року не можна. Хай навiть ризикуючи нарватися на неприемностi з КДБ… чим би це не загрожувало його близьким, не кажучи про нього самого!..

«Евко, ти таки маеш рацiю. Я мушу написати цей роман. Не науково-фантастичний, а як ти i запропонувала – мiстичний!.

.»

Почувши слова коханого, дiвчина трохи здiйнялася над Спартаком (а вiн зробив це зiзнання в той момент, коли вони, рознiженi, вiдпочивали в обiймах одне одного) i загадково посмiхнулася:

«Що ж, мiй любий, пиши! Я чекаю».

Тодi Спартак нарештi взявся за працю всерйоз. Створення роману пiд назвою «Апокалiпсис по-киiвськи» виявилося справою нелегкою, мiсцями навiть марудною, з цiлими масивами «пiдводних каменiв», об якi раз за разом розбивався саморобний човник письменника-початкiвця.

Неодноразово вiн впадав у вiдчай… І лише сяючi очi коханоi нагадували перiодично:

«Не забувай, що я чекаю появи роману. Пиши, любий, пиши!..»

З часом дiйшло до читання спочатку першоi, потiм другоi частини. Загалом же планувалося чотири частини – чотири мiстични «сни» з розлогою пiслямовою. Вiд перших двох «снiв» Евка впадала мало не в екстаз, пiсля чого вимагала продовження. Зауважень було небагато, проте Спартак постiйно вертався назад по тексту, читав i перечитував, нещадно виправляв окремi епiзоди, великi й малi… І знов кидався вперед, вперед… вперед!.

.

Далi сталося непередбачуване: разом зi старшою сестрою Касею Евка загинула пiд час сходження на Пiвденну Ушбу. А молодий чоловiк вже готувався прочитати iй третiй «сон» – а тут раптом!..

Годi й дивуватися, що Спартак впав у розпач i сховав рукопис роману якомога далi.