Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

А ЙОГО ХТО ЗАОХОТИТЬ?!

От у тiм-то й рiч! У тiм-то й рiч…

Нарештi Спартак вирiшив зачекати наближення 50-х роковин початку еврейських розстрiлiв у Бабиному Яру: якщо «знак iз потойбiччя» i мав з’явитися – то коли ж iще, як не в цей самий день, 29 вересня 1991 року?! Очiкування цього моменту не змогли перебити жоднi бурхливi подii серпня: нi путч ГКЧП, нi арешт i подальше визволення президента СРСР товариша Горбачова, анi навiть проголошення Незалежностi Украiни!

Спартак очiкував свого, вiдомого тiльки йому одному…

* * *

І от – сталося…

Якщо справдi сталося!

Втiм, важко було витлумачити абсолютно випадкову купiвлю одразу ж двох останнiх примiрникiв настiльки важливих для задуманоi справи книжок (на якi у нього ледь-ледь вистачило грошей) саме в той день, який вiн сам собi призначив пороговим.

Тому тепер Спартак iз завмиранням серця гортав сторiнки роману-документу Анатолiя Кузнецова «Бабин Яр». Гортав доти, поки майже наприкiнцi не наштовхнувся на видiлений курсивом текст:

«Бабин Яр перегородили дамбою i стали в нього нагнiтати по трубах пульпу з сусiднiх кар’ерiв цегельного заводу. По яру розлилося озеро. Пульпа – це сумiш води i багнюки. По iдеi багнюка мала вiдстоюватися, осiдати, а вода стiкала через дамбу по жолобах.

Я ходив туди i збуджено дивився на озеро багна, що поглинае попiл, кiстки, кам’яний осип могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, i день i нiч шумiли труби, що подавали пульпу.

Це тривало декiлька рокiв. Дамбу пiдсипали, вона росла i до 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок.

У понедiлок 13 березня 1961 року вона завалилася…»

Опис Куренiвськоi трагедii займав сторiнки пiвтори, не бiльше. Проте для Спартака кожен рядок цього опису мав просто незмiрну цiннiсть. Адже тепер вiн мав можливiсть порiвняти усе, що вдалося буквально по крихтах витягнути зi старших людей, та цей стислий документальний опис, залишений в друкованому виглядi письменником-дисидентом.

Бiльше того, Спартак раптом уявив, що це не маленький радянський хлопчик Толiк Кузнецов – це вiн сам залишився «пiд нiмцями» разом з матiр’ю-вчителькою, дiдусем, бабусею й домашнiм котом. Тепер же спогади про життя в окупацii одного киiвського хлопчика потрапили до рук iншого киiвського хлопчика.