Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Тодi почув мамин голос, що насилу пробивався крiзь товстелезну, хоча й невидиму ватяну стiну:

– Уяви собi, тут п’ятнадцять «соток» i двадцять «п’ятдесяток». Двi з половиною тисячi… Я й забула за них зовсiм. Щойно «Павлiвську реформу»[1 - Радянська конфiскацiйна грошова реформа, що полягала у термiновому вилученнi з обiгу 50- i 100-карбованцевих купюр зразка 1961 року. Дiстала народну назву на честь iнiцiатора – мiнiстра фiнансiв СРСР Валентина Павлова. Президент СРСР Михайло Горбачов пiдписав Указ про початок реформи ввечерi 22 сiчня 1991 року.

Термiн обмiну був дуже стислим – 23–25.01.1991 (з середи по п’ятницю), норма обмiну на купюри зразка 1991 року обмежувалася сумою до 1000 крб. на людину, можливiсть обмiну бiльших сум розглядали спецкомiсii до кiнця березня 1991 року. Сума готiвковки, доступна для зняття в Ощадному банку СРСР, не перевищувала 500 крб на мiсяць на вкладника (з вiдмiткою в паспортi).] оголосили – весь дiм догори дригом перевернула, але так i не знайшла! Думала, що випадково загубила… А вони тут лежали. А я й забула зовсiм.

– Це-е-е… Це що за грошi? – спитав вкрай розгублений Микита, тiльки аби щось спитати.

– Та то я про всяк випадок приготувала. Або менi на смерть… Або тобi, синочку, на весiлля. Бо колись ти ж таки надумаеш оженитися?..

«Оженитися? Пхе!.. Тiльки цього менi зараз бракувало», – пiдiбгавши губи, з гiркотою подумав вiн. І знов почув мамин голос:

– То ти не сваритимеш мене, синочку?

– Сварити?! Тебе?.

. Ще чого надумала.

– Ой, дякую тобi!.. А як гадаеш, як тепер iз цими грiшми вчинити?

– З грiшми?! Ти називаеш це ГРІШМИ?!

– А як же iх ще назвати…

– ПАПІРЦЯМИ – от як!..

– Та що ти таке говориш…

– Що знаю, те й кажу! Можеш цi папiрцi на стiну прилiпити. У тебе на зовнiшнiй стiнi кiмнати шпалери повiдставали – от можна там, якщо вистачить. Або коли дуже морозно стане – можна на розтопку багаття пустити. Хрещенськi морози вже пройшли, та попереду ще лютий, тодi ще й якi морози будуть!.

. Отож для розпалювання ще й як згодиться.

– Си-и-иноч-ку-у-у…

У вiдчаi Мамалуша закусила губу.

– Коротше, роби тепер iз цим мотлохом паперовим що завгодно, але…

– Синочку, а я тут подумала, може твого Бiдосика попросити?! Вiн, Бiдосик твiй, такий меткий та хитрий… А раптом щось та й надумае?!

Про колишнього Микитиного товариша Бiдосика в зв’язку з «Павлiвською реформою» ходили просто неймовiрнi чутки.