Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Ввечерi у Валерки пiднялася температура, вiн почав марити, бурмотiв щось невиразне. Гуля не вiдходила вiд iхнього рятiвника всю нiч. Їi стараннями вже пiд ранок температура впала, отож дiвчина заснула, сидячи у великому м’якому крiслi й загорнувшись у теплий плед.

Того ж дня ввечерi вони мали летiти до Киева: речi були заздалегiдь спакованi – тiльки б спокiйно дочекатися вечора!.. Проте вранцi Антону Семеновичу зателефонували з лiкарнi й поцiкавилися здоров’ям пацiента, який проживае за його адресою.

Калабалiн нi про що не знав, отож негайно зажадав роз’яснень. Валерка i Гуля мовчали, немов партизани, чудово розумiючи: з мiлiцiею краще не зв’язуватися, бо, по-перше, нема гарантii, що бiйку в електричцi не «повiсять» на них же самих, а по-друге, поiздка до Киева тодi вже точно накриеться старим мiдним тазиком. Натомiсть кмiтлива Оленка не розгубилася й видала:

– Тату, ти навiть уявити не можеш, до чого неуважними бувають хлопцi! Коли ми прибули на станцiю, вiн йшов i навiть не помiтив вантажника, який прямував нам назустрiч з фанерним ящиком, стягнутим такою собi сталевою стрiчкою… От саме об ii гострий кiнець Валерка розiрвав сорочку i руку подряпав! Але все обiйшлося, йому надали допомогу, тепер все гаразд.

Щоправда, iнтерн, який вчора чергував у приймальному покоi i надавав Валерцi допомогу, за характером рани припустив, що вона рiзана… Оленка заперечувати не стала, лише сказала, що все це прикра випадковiсть, отож не варто робити з мухи слона.

Коли настав час розставання, брати з собою в аеропорт Оленку не захотiли. Гуля тихо плакала, обiйнявши кузину, а та, не соромлячись, шморгала почервонiлим носиком, повиснувши на широкому плечi Валерки. За цi п’ять днiв вони дуже прив’язалися одне до одного, i розлучатися було дуже важко. Втiм, Киiв – це всього лише ближне зарубiжжя… Отож вони пообiцяли неодмiнно зiдзвонюватися i перiодично листуватися.

В аеропорт трiйця на чолi з Антоном Семеновичем прибула за двi години до рейсу. Коли проходили реестрацiю, iм надали мiсця в рiзних кiнцях лiтака. Втiм, при посадцi Гуля помiнялася мiсцями з iншим пасажиром i примостилася поруч з Валеркою. Всю дорогу вони проговорили… i тут вiдкрилася дивна рiч! Молодий чоловiк весь час хотiв з’ясувати, який виш закiнчила Гуля.