Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Мельника-Докторiвськiй (коло кладовища)»,

не насмiлюючись протестувати через те, що ввечерi наступного дня, 30 вересня 1941 року, мав розпочатися Судний День, цi люди зiбрали необхiдний мiнiмум речей та потяглися з усiх куточкiв Киева до вказаного пункту збору. Вони наiвно вважали, що нiмцi як висококультурнi, моральнi люди посадять iх у поiзди та вiдправлять жити на Близький Схiд – у Палестину. Насправдi ж «подорож» виявилася значно коротшою, й ii кiнцевим пунктом був Бабин Яр. Мiсце масового розстрiлу…

Мабуть, нелегко прощатися з життям в таку чудову осiнню днинку! От якби з неба сiявся дрiбонький холодний дощик, – можливо, тодi було б хоч трохи легше.

Люди могли б думати, що сама природа плаче через iхне передчасне розставання з життям, а так!.. Чи вiзьмемо вранiшнiй осiннiй туман: якби хто надумав дременути вiд полiцаiв та десь сховатися – зробити це було б легше, нiж в кришталево-прозорому повiтрi.

То яка погода все ж таки стояла пiвстолiття тому?.

.

Спартак i розслаблявся, i, навпаки, напружувався – але жоднi давно випробуванi методи чомусь не спрацювали. Минуле закрилося вiд небораки, зв’язок часiв було втрачено. А це вже само по собi видавалося жахливим!

А може, поiздка до Бабиного Яру все змiнить?! Подейкували, сьогоднi там мусять вiдкрити якийсь меморiальний знак на додачу до того наскрiзь «радянського» пам’ятника, встановленого п’ятнадцять рокiв тому. Отож хоча зусиллями прабабусi Ітеле й бабусi Сонi всю еврейську рiдню з напiвоточеного Киева вдалося евакуювати i в Бабиному Яру нiхто з iхньоi мiшпохи не загинув, – тим не менш Спартак з батьками збирався побувати там саме сьогоднi.

Бо п’ятдесятi роковини – це таки п’ятдесятi роковини…

Втiм, пiсля снiданку мама Гатя заявила категорично:

– Ой, Спарику, знаеш що… Як я поiду туди, то неодмiнно розплачуся! Й плакатиму весь час вiд початку до кiнця… А тодi у мене тиск стрибне. Не вистачало лишень, щоб менi в Бабин Яр «швидку допомогу» викликали!

– А чому одразу «швидку»? – здивувався вiн.

– Як це «чому»?! Як «чому»?! Ти хiба не знаеш, що таке наше еврейське щастя?! Та подивись лишень, як ми живемо! Менi ж, за великим рахунком, один рiк життя за два… та нi – навiть рiк за три мае зараховуватися!

– То що, тобi зараз вже сто сорок чотири роки?! Ти це хочеш сказати?

– Знаеш що, Спарику, ти менi тут не пересмикуй, – суворо мовила мама Гатя.