Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

От хiба що немае чукчiв… Звiдки ж тодi твiй еврейський нацiоналiзм, вузьколобий i примiтивний?! Це тебе Лiя зiпсувала, еге ж?..

– Сестричко… давай не будемо чiпати мою Лiю! – в голосi Леонiда Самсоновича забринiла загрозлива напруга.

– А ти не чiпай мого чоловiка й сина, – в тон йому вiдповiла Агата.

– Я тiльки хочу, щоб ви вижили… Усi, хто може вижити, – або ти зi своiм Спартаком, або хоча б вiн один! До речi, хотiв тебе спитати…

– Про що саме? – Агата вмить напружилась.

– Про Спартака. Якось вiн змiнився дивним чином.

– Тобто?

– Якось повеселiшав… чи що?.. Бо коли в минулi роки приiздив до нас у Запорiжжя, то повсякчасно смурним виглядав. А тепер вiн… не знаю, як i сказати… – Леонiд Самсонович пiдiбгав губи i поклацав пальцями, пiдшукуючи необхiдне слово: – А зараз вiн нiбито аж свiтиться iз середини вiд щастя! І ця його iдiотична самовпевненiсть…

– Це ти про своi контейнери в Одесi?

– Так, твiй цедрейтер питання з контейнерами визвався утрясти – хоч я в його обiцянки й не вiрю анiтрохи, вiдверто кажучи… З чого б це все?! Що таке з моiм племiнничком сталося?! Вiн що, нову шиксочку собi знайшов?.

– Льоню, давай не будемо! – вскинулась Агата.

– А що ж тодi? Я просто хочу знати, пiдбирати йому нормальну еврейську наречену чи нi. Бо хто ж iще з нього чоловiка зробить…

– Вкотре прошу, залиш мого хлопчика у спокоi, – впевненим тоном попросила вона. – З дiвчатами у нього щось епiзодично виникае, проте далi пари-трiйки зустрiчей не йде.

– Яка ще публiкацiя?

– Та художня ж… Чергове оповiданнячко в черговiй газетьонцi або журнальчику, – вiдмахнулася Агата. – На превеликий жаль, вiн i досi не полишив своеi idеe fixe[39 - Нав’язлива iдея (фр.).] стати письменником. В якийсь там клуб любителiв фантастики записався навiть – не розумiю, i нащо йому отой клуб здався?.

– А-а-а, он воно що! – засмiявся Леонiд Самсонович. – То у твого мiшигiне синочка i досi крильця за спиною, он воно як!..

– Мiж iншим, – стрепенулася Агата, – Спарик колись сказав дивну рiч: мовляв, коли наш тато Сьома був маленьким, то родина очiкувала, що вiн стане дантистом, як i його батько, а хлопчик мрiяв лiтати, немов пташка!..