Книга Застою. 1965–1976

Наприклад, колись давно… навiть дуже давно хтось iз вiдвiдувачiв розповiв, нiбито спрямований з нескiнченностi в нескiнченнiсть палаючий меч Манджушрi[4 - Манджушрi – у буддизмi Махаяни i Ваджраяни бодхiсатва, «оберiгач Раю на Сходi», легендарний сподвижник Будди Гаутами.] (яким вiн, як вiдомо, розсiюе морок невiгластва) людськi душi, перебуваючи на пiдйомi, використовують для своерiдних змагань: хто з них, розкинувши руки на обидва боки, якомога швидше й довше бiгтиме-ковзатиме з нескiнченностi в нескiнченнiсть?! Називалося це чомусь «гонитвою лезом Оккама».

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

При цьому змагальники ставили за приклад Гаутаму Сiддгартху: подейкували мiж собою, нiбито вiн брав участь аж в сiмдесяти тисячах подiбних «перегонiв», внаслiдок чого таки досягнув нескiнченностi. А досягнувши – пiшов на земне втiлення i перетворився на справжнього Будду. А ще – нiбито спромогтися на таке в iдеалi може кожна душа. Це ж треба таке вигадати! Якби будда Амiтабха лишався прив’язаним до звичайного земного життя бодай однiею клiтиною свого священного червоного тiла, вiн би несказанно розвеселився, почувши таке.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Інший вiдвiдувач в захватi вигукував, на всi боки озираючись: «Ох, до чого ж у цьому iхньому раю файно, хлопцi! До чого ж файно… Однак менi милiша наша Украйна». А третiй прошепотiв на вухо своему товаришевi: «Поглянь-но о-о-он на того – це ж ну просто викапаний наш козак Мамай! Сидить, так само ноги схрестивши, i все думае про щось свое… думае, думае… От чого тiльки йому бракуе, то це бандури в руках i набитоi конопельками люльки в зубах.

Цi дивнi гостi вважали, нiбито Амiтабха iх не чуе, хоча Поле, Сповнене Щастя, було еманацiею самого його ества. То як же мiг будда не вiдчувати цим самим еством, про що шепочуться вiдвiдувачi?..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отакi дотепники трапляються зрiдка з-помiж вiдвiдувачiв. Хто вони – всi цi дотепники, жартуни-веселуни? З якоi землi? І де, в яких божественних сферах мандруе душа того бодхiсатви, якого вiдвiдувачi назвали «козаком Мамаем»… Либонь, вельми дивною е та земля, якщо вiд дотепних цих вiдвiдувачiв вiн почув ще одну незвичайну фразу, вимовлену пошептом: «Рабiв до раю не пускають!.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

А ще чи то загадка, чи запитання, з яким вони зверталися мало не до кожного тутешнього бодхiсатви: «Доки крила нашого Небесного Сокола лишатимуться зв’язаними? Адже маючи зв’язанi крила, Сокiл не може лiтати».