Книга Застою. 1965–1976

Хтозна, куди вiн дивиться: можливо, на проiжджу частину, якою час вiд часу повiльно проiжджали автiвки… але цiлком можливо, що сюди, на пам’ятний камiнь! Точнiше, на людей, якi намагатимуться розiбрати рясно политий дощовою водою напис. Щоб запам’ятати, хто це робить…

Тому тi, хто завмер бiля гранiтноi брили, читали напис, одночасно тримаючи фiгуру в плащ-наметi на межi бокового поля зору. Прекрасно розумiючи, навiщо тут чергуе «топтун», люди намагалися вдавати, що змiст написаного iм байдужий – хоча при цьому тихесенько перешiптувалися здавленими голосами.

Однак про що саме вони говорили, судити було важко через рiзкi пориви вогкого холодного вiтру, який розкидав на всi боки сльози небесного дощу. Можливо, люди допомагали одне одному розiбрати вирiзьблений на каменi напис. Можливо, iхню увагу найбiльше притягували двi перехрещенi ламанi канавки, якi нiбито перекреслювали написане – чи то природнi, чи прорiзанi навмисно… А можливо…

Втiм, усе було можливо!

Одне зрозумiло: все це зроблено не просто так, а з певним умислом.

От тiльки в чому вiн полягае, умисел цей хитромудрий?!

Однак стояти на пронизливому вiтрi пiд огидно-холодним осiннiм дощем до нескiнченностi неможливо. Вiд потокiв небесноi води та поривiв крижаного вiтрi не врятуе нi парасолька, нi осiнне пальто, анi плащ. Тому постоявши хто скiльки мiг, люди прямували до виходу парковоi дорiжки на Дорогожицьку вулицю. Чому не на Мельникова?.. Та просто не хотiлося проходити поруч з постовим мiлiцiонером – бо раптом той подивиться на твое обличчя i запам’ятае?! А кому воно треба…

Звiсно, не можна було виключати, що другий «топтун» засiв бiля виходу на Дорогожицьку о-о-он у тих кущах, листя з яких ще не встигло облетiти.

А отже, все одно тебе засечуть i запам’ятають, зафiксують, що цiеi недiлi, 23 жовтня 1966 року ти приходив пiд мур, яким було обнесено вiйськову дiлянку Лук’янiвського цвинтаря, аби на власнi очi побачити мокре диво – каменюку з багатообiцяючим написом, перекресленим навхрест двома лiнiями-канавками невiдомого походження.

Пiшли до виходу на Дорогожицьку i четверо чоловiкiв, трое з яких мали вже солiдний вiк, а четвертий був значно молодшим.

– Ну, Аво[31 - Мiлецький Авраам Мойсейович (1918–2004) – украiнський архiтектор, член Спiлки архiтекторiв СРСР, доцент Киiвського державного художнього iнституту. Зробив величезний внесок у формування «обличчя» столицi Украiни.