Книга Застою. 1965–1976

– Справдi, Аво, ходiмо, бо я вас усiх, здаеться, затримую.

– Нас усiх!..

– Так-так, звiсно, що нас. Ходiмо.

– Тим паче не вартий той «пластилiн», щоб його зараз згадувати, – пiдхопив вусань. – Це вiн тепер такий хороший, хоч до болячки прикладай, а коли ми з ним сварилися в кабiнетi цього мерзотника Давидова…

– А-а-а, то ось ви де познайомилися! – кивнув Каракiс. – Розумiю, розумiю. Тепер я розумiю ваше до нього ставлення.

– Саме так! Його ж, субчика цього, спочатку Давидов спитав – мовляв, яке ваше ставлення до проекту дамби цiеi, отож вiн i почав.

Щоб i вашим i нашим. Абсолютно «пластилiнова» позицiя, кажу ж вам! Тодi вже я його запитую, хiба ж можна отаким безхребетником по життю бути?! Та й загалом, звiдки ти, «пластилiн» сякий-такий, в нашому Киевi взявся?! А вiн…

– А я тут до чого?

– Що-що?.. – вусань змiряв Анатолiя здивованим поглядом.

– Ви сказали, що я такий самий «пластилiновий», як i цей чоловiк, iм’я якого ви нiяк пригадати не можете.

Чому?

– Бо ти вiриш, що i пам’ятник розстрiляним тут буде встановлено, i несприятливих прикмет не заперечуеш. Це, знаеш, знов-таки i вашим i нашим! Ласкаве телятко двох маток ссе, аякже…

– Харитоне Якимовичу, дарма ви так про Анатолiя кажете, – слабко посмiхнувся Каракiс, вирiшивши, що учень потребуе певного захисту. – Просто ви його знаете недостатньо добре, тодi як я маю задоволення спостерiгати за цим молодим чоловiком ще зi студентськоi лави.

Втiм, наш Анатолiй не такий вже й молодий… І досвiду встиг набратися. Вiн же тепер цiлий головний архiтектор в «УкрНДІПмiстобудуваннi», отакоi! Це як в анекдотi про Карла Маркса. Знаете?.. От Ава точно знае.

– Це про економiста?.. – перепитав той i хихикнув, не втримавшись.

– Так-так, той самий. Хлопчик запитуе маму: «А хто такий Карл Маркс?» – «Вiн, синку, був економiстом», – «Ага-а-а, зрозумiв! Це як наш дядя Ізя!» – «Нi-нi, синку, наш дядя Ізя – вiн старший економiст, тодi як Карл Маркс – вiн просто економiст».

Усi довго смiялися, включно з Харитоном Якимовичем. Адже те, що для розрядки ситуацii Каракiс наважився в його присутностi розповiсти полiтичний анекдот, свiдчило про довiрчiсть iхнiх стосункiв. Хоча познайомилися вони очно менше мiсяця тому.