Книга Застою. 1965–1976

Настiльки зле менi, що ось навiть Марiйка наполягла на тому, щоб в «Кончу-Заспу» з’iздити. Ми прибули буквально щойно, лише пару годин тому. Сьогоднi-завтра менi лiкарiв пройти треба, на оглядинах вони процедури розпишуть, я тут все розвiдаю, обживуся трохи. Отож давай-но пiслязавтра ти менi принесеш своi вiршi, щоб я вже спокiйно мiг iх переглянути. Ми зупинилися на цьому поверсi, третя кiмната по лiвому боку коридору. Пiсля снiданку приходь. Зустрiнемося, доки я на процедури збиратимусь. Згода?.

.

Ясна рiч, Василько погодився. Тому сьогоднi прихопив iз собою два шкiльнi зошити, вiд початку й до кiнця списанi вiршами. Однак щойно попрямував до вказаноi кiмнати, як був зупинений матiр’ю:

– Не ходи туди, синку, не треба. Нема бiльше Володимира Миколайовича, помер вiн.

– Як це – помер?! – ошелешено заклiпав очима хлопчик.

– Ну-у-у, як?.. Як люди помирають, отак i помер. Йому вночi з серцем зле стало, Марiя Гаврилiвна покликала на допомогу, але коли прибiгли лiкарi, було вже надто пiзно.

Отож його вже повезли до Киева, i дружина разом з ним поiхала, звiсно ж. Там у них у номерi тiтка Фрося прибираеться, не ходи туди, не заважай. Краще давай зi мною. Допоможеш прибирати – отож усе й позабудеш. За роботою, синку, багато чого позабути можна…

Остання порада мiцно засiла Васильковi в голову, й, допомагаючи матерi наводити лад на вiдведених iй поверхах, хлопчик подумки намагався скласти вiрш про «чарiвну роботу». От тiльки це був не звичайний славень вiльнiй комунiстичнiй працi, якими напхана пiд зав’язку iхня шкiльна програма.

У нього мав вийти важкий вiрш про важкий монотонний фiзичний труд, який допомагае забути про все на свiтi…

Й звичайно, цього вiрша вiн збирався присвятити щойно померлому поетовi Володимиру Миколайовичу Сосюрi.

Бiблiотека iм. Аркадiя Гайдара, Канiв, 22 сiчня 1965 року

– Елло Никанорiвно, я все прекрасно розумiю… але де ж справедливiсть?! Хiба таке може статися, щоб…

– Нiчого жахливого, миленька, абсолютно нiчого жахливого не сталося, – втiшала ii колишня вже директорка.

 – Трудове законодавство для всiх однакове, й якщо я досягла пенсiйного вiку, то нiчого з тим не поробиш.

– Але ж особливо цiнних працiвникiв…

– Невже ж ти на повному серйозi вважаеш директорку провiнцiйноi бiблiотеки аж таким цiнним робiтником, що ii навiть замiнити нема кому?

Нiна Панасiвна не знайшлася з вiдповiддю.