Книга Відлиги. 1954–1964

Вже бiльше двох тижнiв тому[22 - Маються на увазi випробування першоi радянськоi двоступеневоi термоядерноi бомби РДС-37, що вiдбулися на Семипалатинському ядерному полiгонi 22 листопада 1955 року.]. Результати, сержанте, я тобi прямо скажу – закачаешся!.. Ти ж знаеш, я з фашистюгами повоювати встиг. Я бойовий офiцер-льотчик. Я таке бачив, що… А-а-а, все одно не розповiси. А тут!.. Можеш вiрити, сержанте, можеш не вiрити, це вже дiло твое. Але якщо ми цими бомбами термоядерними кидатися почнемо!.. А ми почнемо, почнемо неодмiнно, я тобi прямо кажу!!! А термоядерна бомба – куди там твоiй атомнiй… Коротше, тут хоч одразу на цвинтар лети i сам себе в могилку закопуй, от воно як.

І ми ж цi бомби й понесемо!..

– Нашi «тушки-шiстнадцятi»[23 - Ту-16 – радянський важкий двохмоторний реактивний багатоцiльовий лiтак. Прийнятий на озброення в 1953 роцi. Лiтаками Ту-16 в модифiкацii бомбардувальника оснащувалася радянська стратегiчна авiацiя, зокрема, i 50-та Повiтряна армiя дальньоi авiацii. До речi, випробування термоядерноi бомби РДС-37 восени 1955 року вiбдулося саме за допомогою бомбардувальника Ту-16.

]? – про всяк випадок поцiкавився Андрiй.

– Вони самi, сержанте, вони самi. Це ж стратегiчна авiацiя, кому ж iще возити цi бомби, як не нам?.. І от не знаю… Можеш вiрити чи не вiрити, як собi хочеш – але вперше в життi менi, бойовому офiцеру стало лячно вiд однiеi думки про те, що за фiтюльки ми невдовзi возитимемо на наших «тушках». І, мабуть, уперше в життi менi щось не дуже хочеться лiтати…

Пiсля цих слiв майор замовк, зосереджено розглядаючи дно своеi алюмiнiевоi кружки.

Двi порцii чистого нерозведеного спирту м’яко шумiли в головi, все довкола уквiтчалося свiтловими ореолами, вiддалено схожими на нiмби святих. Андрiй же принишк i мовчав, чудово розумiючи, що саме тепер Осьмiнiн i розкривае причину своеi поведiнки:

– Отож скажу тобi коротко, сержанте, що термоядерна бомба ця так фуганула, що аж жах бере! Нам тут кiно привезли, воно не для солдатських очей, воно лише для офiцерiв… Допуск, такi справи.

Шкода, що ти його подивитися не можеш, а я не маю права розказати, що там i до чого. Бо хоча ти всього лише хитрий сержант-хохол, ти б кiно це зацiнив по достоiнству. Вчитися тобi треба, от що я тобi скажу! Якби ж ти офiцером був, а не авiацiйним технiком, ми б тодi…

– Нащо воно менi треба, – легковажно пересмикнув плечима Андрiй. Справдi, якщо судити за маминою долею, то що iй те навчання дало? Нiчого, окрiм зайвих клопотiв.