Книга Відлиги. 1954–1964

* * *

Звiсно, дача – це добре, а дача на Микiльськiй слобiдцi (себто фактично в межах мiста… i не простого мiста, а республiканськоi столицi) – добре i сто разiв, i навiть тисячу! Проте, з другого боку, сiмейство Федосових неабияк витратилося на ремонт, бо в’iжджати в новi хороми, щоб нюхати запахи попереднiх власникiв, якi в’iлися в побiлку, стiнну фарбу, штукатурку i шпалери, – це не зовсiм comme il faut[31 - Як слiд, як треба (фр.).], як колись казали в Інститутi шляхетних дiвиць. Отже, без освiжаючого ремонту було не обiйтися.

Та й якщо Зiнаiда Євдокимiвна збиралася жити тут цiлий рiк, дачний будиночок треба було нашпигувати вiдповiдним чином. А це означало новi витрати.

Особливих проблем з цим не було. Рухоме майно й рiзноманiтний коштовний мотлох, дбайливо знесений додому ii першим чоловiком – Пилипом Арсеновичем при арештi в жовтнi 1937 року спочатку конфiскували, але як винагороду за спiвпрацю зi слiдством половину повернули потiм. Увесь дрiб’язок вдалося вивезти iз собою в евакуацiю, а там вберегти.

Та й другий ii чоловiк – товариш Федосов – у повоеннi роки старався потiшити дружину чим мiг. Тому принаймнi з меблями проблем не мало виникнути, меблiв у киiвськiй квартирi було навiть з надлишком. Лишалося небагато: якнайвигiднiше продати частину сiмейного «золотого запасу» i цим коштом оплатити ремонт та переiзд – ото й усi проблеми…

Хоча… Як з’ясувалося згодом, не всi. Зовсiм навiть не всi! Бо якщо ранiше Зiнаiда Євдокимiвна переважно скуповувала у надiйних перевiрених ювелiрiв те, що впало в око, то тепер, навпаки, широким жестом викинула на продаж невеличку часточку власноi колекцii.

Надiйнi перевiренi ювелiри не могли скупити одразу все, натомiсть вони порекомендували дружинi поважного пенсiонера-чекiста деяких своiх клiентiв.

От саме помiж цих клiентiв, як з’ясувалося згодом, затесалася паршива вiвця на iм’я Ірма. Це була залiзнична провiдниця рокiв 20—25, на вигляд нiбито без особливих прикмет… якщо не враховувати фiолетову газову косинку, яку вона не знiмала з голови, навiть попри лiтню спеку.

Але ж хiба можна запiдозрити когось у пiдступних намiрах, тiльки грунтуючись на такiй дрiбницi?! Зiнаiда Євдокимiвна й не запiдозрила…

Хоча якщо розiбратися, то трохи дивним видавався шлях, яким вона потрапила до клiентки. Адже до ювелiра Ірма прийшла зовсiм не для того, щоб купувати: нiбито прибираючи чергове купе, вона знайшла простенькi сережки-пусети[32 - В народi бiльш вiдомi як «цвяшки».