Чорний яр

Не всiх захоплюе споруда, яку Зося Дмитрiвна звикла вважати наймонументальнiшим творiнням свого чоловiка, для декотрих дiтище його е просто кабiнетною витiвкою, непродуманiстю, навiть показухою, i за неi, мовляв, майбутне спитае. А яких зусиль докладалося, щоб «пробити» проект, довести до затвердження та реалiзацii. Були противники проекту – Гайдамака iх пiдiм'яв, дехто вимагав «народноi експертизи», вiн iх висмiяв. Маловiрам бiля Гайдамаки не було мiсця, лишав поруч себе тих, хто не вагався. Зося Дмитрiвна теж iнодi сприяла успiховi справи, при нагодi дарувала кому треба своi заворожливi усмiшки… Одне слово, запруду зведено, важке тiло висотноi греблi лягло через увесь яр, а в горiшню його частину цегельнi заводи женуть i женуть пульпу, щоб способом гiдронамиву заповнити вiдтятий сектор яруги, щоб твердь з'явилася на мiсцi колишнiх смiтникiв, урвищ з буреломом, з вiчною похмурiстю хащ, куди ще в допотопнi часи князi ходили полювати вовкiв та вепрiв.

Пiсля гiдронамивних робiт яр, власне, перестане iснувати, кручi та провалля зникнуть, а на новостворенiй землянiй подушцi буде з часом розплановано парк – iз штучним озером, iз стрiльбищем, з'являться атракцiони, i, як вершина мрii, потягнеться в небо гiгантське чортове колесо – зреалiзуеться таким чином давнiй задум Петра Дем'яновича. На паперi легко давалось, а як дiйшло до дiла, скiльки нервiв вимотав цей яр! Мабуть, тiльки Зося Дмитрiвна й знае, який опiр дехто чинить ii чоловiковi на цьому шляху. Клопiт за клопотом. Чи прорахунки були якiсь допущенi, чи в недобру хвилину бульдозери взялись за той яр, – може, намив розпочали не пiд тим знаком зодiаку?

Господар, стрункий, з чаплiнськими темними вусиками, у французькiм коротенькiм пальтi, в гарнiй хутрянiй шапчинi (на одному з артистiв опери бачила таку шапочку), готовий до виходу, став на порозi:

– Я поiхав.

Дружина аж задивилась: справдi, «бiле личко, темний вус..». Не накинула б на нього оком яка – небудь з отих керiвних, незамiжнiх, що так i полюють на своiх перспективних колег…

– Ти надовго?

– Там видно буде.

Можливо, марна тривога, це ж у нас умiють…

Не хвилюйся, люба.

Приязний помах рукою на розвiтання, пiсля чого Петро Дем'янович одразу суворiшае, i його елегантна постать в яскравiм кашне, в нових черевиках «саламандра» зникае за дверима.

Бiля пiд'iзду Гайдамаку вже чекала службова машина. Перш нiж сiсти, господар кинув погляд за рiчку, за острови: обрiй там помiтно свiтлiшав, в небi великим алмазом блищала вранiшня зiрка.