Прапороносці

Юнак Гай, весь обвiшаний металевими лотками з мiнами, гримить ними, як рицар у зелених латах, i дивиться на Сагайду, на товаришiв, на все, що дiеться, простодушно й довiрливо. Проходять нерозлучнi Блаженки, обидва темнi, засмаглi й хитрi. В молодшого – труба на плечi, прицiл у руцi, а в старшого… Старший праву руку ховае, а в лiвiй несе лотки.

– Блаженко! – окликае Сагайда старшого, а брати зупиняються обидва.

– Слухаю, товаришу лейтенант гвардii!

– Скiльки я вас учив, що не лейтенант гвардii, а гвардii лейтенант!

– Вибачте, забув, товаришу… лейтенант гвардii!

– Дайте сюди лотки!

– Вiн у моiй обслузi, – втручаеться Денис.

– Дайте сюди лотки?

– Товаришу гвардii лейтенант, – наполягае на своему Денис, – ви ж не можете через мою голову касувати моi накази. Наказ бойовий…

– Та ти статути знаеш! – каже Сагайда i силомiць забирае лоток у Блаженка-старшого. – Чому не доповiв, що брата поранено? Марш!

Роман розгублено клiпае очима то на Сагайду, то на Дениса.

– Марш… з братом!

Сагайда сам бере лотки i теж рушае, замикаючи роту. Траншея, вирита в повний профiль, спускаеться все нижче. Сагайдi видно голови мало не всiх бiйцiв, iхнi засмаглi жилавi шиi. Голови в такт ходi похитуються, здiймаються й опускаються, нiби, вiддiлившись вiд тулубiв, пливуть по единому руслу, гойдаючись на хвилях. У деяких мiсцях траншея перекрита шпалами, i коли бiйцi входять у темний тунель, Хома Хаецький вигукуе своiм спiвучим подiльським говором:

– Ой патку мiй, патку!.

– А ти думав, у рай? – смiеться котрийсь з бiйцiв.

– Най його мамi, де тому буде край?

Вночi рота окопувалась уже на новiй вогневiй позицii, в глибокiм яру пiд самою висотою. Про сон не могло бути й мови. Бiй тривав. До вечора були взятi 14-й, 17-й i 18-й доти, деякi були блокованi, проте ще прострiлювали майже всю мiсцевiсть, яку нашим вдалося захопити. Мiнометна заривалась у землю. Важко дихаючи, працювали бiйцi, скреготiли в темнотi кайла, викрешуючи iскри, коли траплявся кам'янистий пласт.

З настанням ночi ринули до висоти пiдводи, навантаженi боеприпасами. Зацокотiла дорога, забита ще з дня потрощеними возами i роздертими кiньми. Обминаючи iх, пiдводи гуркотiли i гуркотiли в темрявi. На повнiм галопi пiдскакуючи до висоти i з ходу розвертаючись, вони звалювали в купу набитi мiнами ящики i знову гнали по новий вантаж. Бiля пiдошви висоти створилася цiла гора боеприпасiв.