Халепи, що визначили долю народів

З одного боку, важко iгнорувати винахiдникiв абетки, пурпура й заморськоi колонiзацii, з iншого – бiльше уваги традицiйно придiляють i справдi «блискучiй класицi», Грецii та Риму. Тож про фiнiкiйцiв радше згадують у курсi iсторii Стародавнього Сходу. І навiть у тих, хто цiкавиться нею, часто складаеться враження, що «народ купцiв» зiйшов з iсторичноi сцени вiдразу пiсля загарбання його краiни персами, що, своею чергою, й самi були лише тлом для розквiту еллiнськоi цивiлiзацii.

Фiнiкiйськi купцi

Це, звiсно, не так.

Адже Перська держава мало нагадувала карикатуру на неi, створену масовою культурою (навiть якщо облишити за дужками «клюкву» на кшталт кiнокомiксу «300 спартанцiв»). Фiнiкiйцi зберегли у ii складi свою мову, релiгiю, господарську та суспiльну органiзацiю. Їхнi мiста – Сiдон, Тiр, Бiбл, Арвад – почувалися пiд владою династii Ахеменiдiв доволi комфортно, ба бiльше – перськi володарi дозволяли iхнiм купцям вiльно торгувати в усiх своiх володiннях i надавали численнi полiтичнi привiлеi.

Можна навiть казати про новий розквiт фiнiкiйських мiст. Вони навiть почали карбувати власну монету (чого не робили ранiше, за часiв незалежностi). Та й вiйни, якi ми звикли називати греко-перськими, значною мiрою були вiйнами… греко-фiнiкiйськими. Хоча б тому, що флот «царя царiв» насправдi був фiнiкiйським (самi перси були народом суходiльним i кораблiв не будували), i очолював його цар Сiдона (власних царiв мали й iншi фiнiкiйськi мiста). До того ж iнтерес у послабленнi конкурентiв – еллiнiв у «народу купцiв» був нiяк не меншим за бажання Дарiя Великого помститися за приниження й загибель його посланцiв.

Навiть поразки, яких фiнiкiйськi царi-флотоводцi зазнали бiля Саламiна та Мiкале, не змiнили ставлення до них перського володаря. Вiн навiть вiдпустив iхнi кораблi додому, аби зберегти як останнiй резерв. Син Ксеркса Артаксеркс I Довгорукий ще й розширив володiння Сiдона й Арвада, вiддавши пiд iхню владу землi, населенi iншими близькосхiдними народами (припускають, що так вiн вiддячив iм за допомогу в змiцненнi його влади – i це аж нiяк не свiдчить про упослiдженiсть становища фiнiкiйцiв, швидше, навпаки).

У внутрiшнi справи мiських громад царi зазвичай взагалi не втручалися, а тi не сприймали визнання перськоi влади як зазiхання на iхню свободу – зрештою, пiд владою Ахеменiдiв перебувало i чимало грецьких мiст, якi вважали перську владу менш обтяжливою, нiж перебування в союзi з Афiнами чи Спартою.