Справжня історія Стародавнього світу

Заради цього вiн звiдусiль звозив дорогоцiнне камiння i коштовну деревину – навiть iз казковоi краiни Аратта, в похiд проти якоi вiн вiдрядив урукських воякiв. Та легенди стверджують, що перемогою над Араттою Енмеркар не вдовольнився i вирiшив побудувати в сусiдньому мiстi Ерiду вежу до самого неба. Обурилися боги та посварили будiвельникiв мiж собою. Вежа залишилася недобудованою, а Енмеркар – присоромленим за свою пихатiсть.

Енмеркар. Алебастрова статуетка (Іракський музей)

Нащадком Енмеркара був ще один цар Урука – Гiльгамеш.

Надзвичайно сильна людина, але водночас – неабиякий бешкетник. Щоб якось його вгамувати, мiськi старiйшини попросили богiв знайти царю гiдного супротивника. Боги прислухалися i створили героя Енкiду. Але юнаки, замiсть того щоб боротися один проти одного, побраталися. І разом здiйснили безлiч подвигiв. Обурилися боги i наслали на Енкiду хворобу, вiд якоi той помер. Зажурився Гiльгамеш, зрозумiвши, що смерть чекае i на нього. І вирiшив здобути квiтку безсмертя. Довго вiн блукав свiтом, i врештi-решт знайшов ii – на днi моря. Проте коли втомлений заснув на березi, з’iла квiтку змiя. Повернувся Гiльгамеш до Урука нi з чим. Але бiльше не бешкетував. Навпаки, збудував навколо Урука мiцнi мури, якi захистили його рiдне мiсто вiд ворогiв. І саме так залишився безсмертним – у пам’ятi нащадкiв.

Гiльгамеш з левом. Рельеф з палацу у Дур-Шаррукiнi (Лувр)

4. Поява мiст-держав. Якою б «великою людиною» не був цар, сам керувати мiстом вiн не мiг.

Потрiбнi були особливi люди, якi органiзовували б громадське життя i наглядали за тим, чи точно виконуеться воля царя, – чиновники. Для впорядкування суспiльного життя добровiльного дотримання звичаiв було вже недостатньо: необхiднi були примусово встановленi правила, тобто закони, а також тi, хто стежив би за дотриманням законiв, – суддi. Потрiбнi були ще й тi, хто мiг би примусити мешканцiв мiста й округи коритися царськiй волi та законам i приборкати непокiрних, – стражники. Необхiдно було вiйсько, яке захищало б мiсто вiд ворогiв. Звiсно, усiх цих людей – що вже казати про самого царя i його родину – треба було годувати i забезпечувати усiм необхiдним. Тому виникла потреба у скарбницi, для поповнення якоi з мешканцiв мiста i округи стягували особливi збори – податки. До того ж, селян i ремiсникiв безпосередньо залучали до певних робiт – вони виконували громадськi повинностi.