Справжня історія Стародавнього світу

Вже пiсля завершення льодовикового перiоду (нова доба дiстала назву мезолiт – вiд грецьких слiв «мезо» (середнiй) i «лiт» (камiнь)) поширення набули гарпуни та луки, якi дозволили полювати на тварин i птахiв iз великоi вiдстанi. Для риболовлi та пересування водоймами почали використовувати спочатку плоти (зв’язанi мiж собою стовбури дерев), а згодом – i справжнi човни. І, нарештi, люди зрозумiли, що тварини можуть бути не лише ворогами чи здобиччю. Кроманьйонцi приручили собаку, який став незамiнним помiчником мисливцiв i охоронцем житла.

Найдавнiше зображення собаки, знайдене в печерi Фон-де-Гом

Початки громадського життя

1. Рiд i плем’я. Кроманьйонцi жили родовими громадами. Рiд складався з кiлькох спорiднених мiж собою великих сiмей, якi вважали, що походять вiд одного пращура – людини, звiра, птаха тощо. Такого легендарного пращура називають тотемом. Ім’я тотема мав увесь рiд – людина з гордiстю казала, що належить до роду вовка, ведмедя, бобра тощо.

Мисливцi у походi.

Малюнок, знайдений у печерi Ремiгiя

Громади складалися зi 100–120 осiб. Керували життям громади наймудрiшi й найдосвiдченiшi члени роду – старiйшини. Їх вважали охоронцями спiльноi пам’ятi роду, досвiду i звичаiв, вони стежили за тим, щоб усi родичi дотримувалися правил поведiнки, не зазiхали на частку iншого у спiльнiй здобичi чи мiсце у житлi, вирiшували суперечки, якi виникали всерединi громади.

Кiлька родiв, що жили поруч i були пов’язанi мiж собою родинними стосунками, об’еднувалися у плем’я.

Питання, якi стосувалися всiх, вирiшували на загальних зборах племенi, а мiж зборами громадським життям керували старiйшини родiв.

2. Мова i раси. Громадське життя неможливе без спiлкування людей мiж собою. Тож саме в цей час виникла й мова – тим бiльше, що, на вiдмiну вiд неандертальцiв, навiть найпершi кроманьйонцi були спроможнi говорити чiтко i зрозумiло одне для одного. Спочатку використовували лише кiлька десяткiв слiв, i мова була надзвичайно простою.

Але що складнiшим ставало життя людини, то багатшою i витонченiшою ставала мова. За допомогою мови можна було не тiльки дiлитися безпосереднiми враженнями i спонукати родичiв до якихось дiй, а й зберiгати пам’ять про подii, що вiдбулися давно, i передавати досвiд вiд поколiння до поколiння.

Вченi й досi сперечаються, чи iснувала колись едина мова, зрозумiла для всiх «людей розумних», чи iх одразу було кiлька, i виникли вони в рiзних мiсцях.