Володимир Івасюк

Вiдомий випадок з бюстом Ленiна, що стався на початку квiтня 1966 року, коли до закiнчення школи Володi залишилося трохи бiльше двох мiсяцiв. Вiн тодi був кращим учнем класу, крiм того, керував вокально-iнструментальним ансамблем «Буковинка», що завоював не одну перемогу на обласних i республiканських конкурсах, а в червнi 1965 року брав участь у звiтному концертi Чернiвецькоi областi в Жовтневому палацi культури на честь 25-рiччя возз’еднання Буковини в единiй Украiнськiй державi. На цьому концертi звучали i його першi створенi пiснi.

І ось катастрофа: Володю i ще четверо його ровесникiв заарештували, змусили протягом 15 дiб прибирати й пiдмiтати вулицi Кiцманя…

Батько на цей час уже працював у Чернiвецькому державному унiверситетi, жив у гуртожитку, телефона не мав, як не було телефона i вдома, в Кiцманi. Записку про те, що сталося, написала йому Галя. І що вiн мiг зробити?

Весь тягар проблеми випав на материнi плечi. Бiльшiсть спiвчувало, бо Володю любили в мiстечку, але й чимало зловтiшалися.

Софiю Іванiвну виклика5ли й до директора, i на партбюро. Адже вона вiдповiдала за сина як мама, за дiтей, яких учила, – як педагог. Видно, мама iз сином мала дуже важку розмову i повiрила йому, що вiн не збивав бюста, це – випадковiсть. І навiть зрозумiла його юнацький максималiзм: взяти всю вiдповiдальнiсть на себе.

Розповiдала доцент ЧНУ Валентина Євстахiiвна Бузинська, яка одночасно з юними Івасюками навчалася в Кiцманськiй середнiй школi – тодi вона була в 7-му класi. Вона чула крiзь вiдчинене вiкно вчительськоi, як Софiю Іванiвну «розбирали» на педрадi (чи, може, засiданнi партбюро?) за виховання сина.

Тепер для них вiн був хулiганом, ганьбою школи, а ще кiлька днiв тому вони ним пишались! І мати вiдповiла всiм: «Я вiрю, що мiй син не мiг зробити нiчого поганого». Таку ж позицiю вона зберiгала i в листуваннi з чоловiком, який сварив Володю за те, що сталося якраз напередоднi закiнчення школи. А вона переживала не лише через те, що син втратив медаль, що його виключать з комсомолу й це може дуже сильно завадити йому в майбутньому (так, до речi, й сталося!), а насамперед ii хвилював психологiчний стан сина, i намагалася його пiдтримати.

Мамина пiдтримка вiдiграла величезну роль: Володимир здав усi випускнi екзамени, за винятком iсторii й суспiльствознавства (був такий предмет – щось на зразок «наукового комунiзму»), на вiдмiннi оцiнки. А з iсторii йому просто принципово не поставили найвищу оцiнку – адже вiн «образив» Ленiна.