На нашем сайте вы можете читать онлайн «Настане день, закінчиться війна…». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Настане день, закінчиться війна…

Автор
Дата выхода
01 мая 2016
Краткое содержание книги Настане день, закінчиться війна…, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Настане день, закінчиться війна…. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Петро Лущик) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман «Настане день, закінчиться війна…» здобув третю премію на «Коронації слова-2015». Події цієї сімейної хроніки відбуваються в галицькому селі Кам’янка Лісна упродовж першої половини ХХ століття. В центрі роману – доля трьох братів Засмужних, хліборобів, людей суто мирної праці, яким, однак, доводиться воювати. Війни не оминули нікого: Теодор пройшов страшний табір Талергоф, Першу світову і війну за незалежність України; зазнав «принад» російського полону Іван; повернувся інвалідом з польсько-української війни наймолодший брат Юрій. Не відпустив молох війни і наступне покоління родини. Проте, незважаючи на тяжкі випробування, Засмужні завжди намагалися зберегти честь і прагнули за будь-яких обставин залишатися людьми.
Настане день, закінчиться війна… читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Настане день, закінчиться війна… без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Матерi витирали хустками сльози, батьки похмуро дивилися на синiв i думали, що це вiд’iжджае робоча сила, яку треба кимось замiнити, а хлопчаки ще довго бiгли за возами.
Коли вони, зрештою, вiдстали, Іван повернувся до принишклих новобранцiв i усмiхнувся.
– То як, хлопцi, дрижаки вiдчуваете?
– А ти яким був три роки тому? – вiдказав Теодор. – Можна подумати, тодi ти був спокiйний.
– І я хвилювався, – признався Іван. – Не знав, що мене чекае, тому i хвилювався.
– То нам нiчого боятися? – подав голос Бучма.
– Переживати, звичайно, треба, але боятися не варто.
– А що найважче в армii? – поцiкавився Березовець.
– Дисциплiна.
– А не муштра?
– Дисциплiна, – повторив Іван. – Муштра, звичайно. Це i вставати зранку, i цiлий день на плацу, i маневри, але i дотепер ви вставали ще до сходу сонця i увесь день працювали на полi.
– А дисциплiна?
– Це найважче. Але якщо ви з першого дня зрозумiете, що командир завжди правий, навiть тодi, коли вiн не правий, служити вам буде неважко.
– От цiкаво, куди нас направлять, – сказав Холод.
– Ясно куди, в пiхоту. У наш вiсiмдесят дев’ятий полк, – вiдповiв Іван.
– От добре було б потрапити в кавалерiю, – замрiяно мовив Максим. – В улани. Конi, шабля. А яка у них гарна форма!
Помовчали. Служити в уланах було мрiею усiх юнакiв Кам’янки, i не тiльки ii. Вважалося щастям потрапити в один з уланських полкiв. По-перше, саме такi хлопцi були поза конкурсом на серця дiвчат, а по-друге, служба в кавалерii була не така важка, як у пiхотi, принаймнi не треба було добиратися до мiсця маневрiв пiшки.
Їх розчарував Іван.
– Даремна надiя, хлопцi, – сказав вiн. – Останнi п’ять рокiв нiхто з нас, русинiв я маю на увазi, в кавалерiю не попадали. Лише поляки.
– А якщо знаеш польську мову? – запитав Максим i скоса подивився на Теодора.
– Їi вам обов’язково треба знати. Або вивчити, – вiдповiв Іван Засмужний. – Всi команди даватимуться нiмецькою, iнодi польською.
– А якщо нiмецьку не знаемо? – поцiкавився Йосип.
– Також не страшно. Основних команд небагато. Вивчите скоро.
– А якщо не вивчимо?
– Не хвилюйся – вивчиш. А якщо нi – «допоможуть».
Так за розмовою коротали час. Перед Липником вони нагнали таку ж, тiльки бiльшу, кавалькаду з Добросина, а у самому селi до них приедналися мiсцевi новобранцi.
У Раву-Руську в’iхав обоз з двадцяти пiдвiд. Іван впевнено правив його до потрiбноi споруди, де працювала комiсiя.










