Без козиря (збірник)

– Зачисть, Ільку. Вiзьми лопату й вiдгреби.

Коли стеля вже не бунiла, а гула чисто й дзвiнко, вибiйники, голi до пояса, залягли попiд чорною стiнкою й примiряли кайла. Шар вугiлля був не товщий за три чвертi аршина, i бiля нього можна було працювати тiльки лежачи. Вибiйники нарештi приладились i почали пiдбiйку. Ілько, зачистивши глей, з захопленням дивився тепер, як спритно працювали кайлами вибiйники. Батько вимахував методично, як маятник, i, щоб пiдсилити удар, за кожним разом додавав:

– Ге, ге, ге!

Йому вторив праворуч Гирич, лiворуч – Семен Сухий.

Позаду них сидiв Задоя, пiдiбравши пiд себе ноги, i гатив сокирою по дерев'янiй пiдпiрцi, заганяючи ii пiд обапiл.

За кожним ударом вiн натискував на товстий живiт, i звiдти вилiтало, як з мiха:

– Га, га, га!

Його гакання вплiталися до вибiйницьких, i в чорному вибоi нiби працював паровик, вихлопуючи:

– Ге-га, ге-га, ге-га!

Ілько набрав першi санки вигорнутого iз врубу вугiлля, пiдперезався чересом, з якого звисав товстий ланцюг, попiд животом пропустив його мiж нiг, зачепив санки i, рачкуючи, потяг iх у пiчку, щоб на штрецi перекидати у вагончик.

Шар вугiлля залягав похило, i це полегшувало тягти на санках майже вiсiм пудiв. Але пiд полозки попадалися розкиданi грудки, i тодi в Ілька вiд натуги очi мало не вилазили на лоб. Проте ще гiрше було вiд маленьких гострих камiнцiв, що боляче кололи в колiна. Ланцюг теж увесь час бив по ногах i боляче щипав за голий живiт. Лампа, пiдвiшена за комiр, чадила пiд самий нiс, i вiд цього дурманiла голова.

Коли вiн з першими санками, весь мокрий, вилiз на штрек, Гарасько куняв бiля порожнього вагончика.

– Тобi добре, i спати можна.

– Ти знаеш, сьогоднi, мабуть, щось трапиться.

– Де трапиться?

– У нас, у шахтi.

– А хiба що?

– Сон такий бачив.

І, майстерно чвиркнувши крiзь рiдкi зуби, Гарасько шморгнув носом. Ілько запитливо втупився в його глузливi маленькi очi, схожi на два зубки часнику.

– У мене сон як у око влiпить. Отож гляди, не лови гав.

У Ілька по спинi пробiг холодок, вiн хутко вивернув вугiлля, зняв хмару куряви i, сопучи, мовчки полiз назад у чорну пiчку.

Щойно вiн виткнувся у вибiй, як над ним розляглись один по одному два дужих удари, мов випалили пiд самим вухом iз гармати. Земля здригнулась пiд руками. Ілько упав на лiктi i злякано звiв очi на стелю. У рiзних мiсцях трiснули пiдпiрки, але у вибоi i далi розмiрено гупали удари:

– Ге-га, ге-га!

Ілько знову пiдповз до вибою i взявся до роботи.