Корона. Книга 1: Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Та, затулившись рушницями, Єлизавета iз чоловiком перетнули галявину й пiднялись по драбинi. За хвилину принцеса вийшла на балкон iз кiнокамерою, щоб знiмати слонiв.

Ось так сталося, що на свiтанку 6 лютого 1952-го року Єлизавета II стала королевою, сидячи серед гiлок велетенськоi смокiвницi. Цей момент позначений у «Коронi» польотом чудового африканського орла, який з’являеться невiдомо звiдки, ширяе й зависае в повiтрi над принцесою, вiн – моторошна прикмета ii долi. Ця послiдовнiсть базуеться на спогадi iншого учасника тих подiй – командира корабля Майкла Паркера, флотського друга герцога Единбурзького ще з часiв служби у вiйськово-морському флотi, та його приватного секретаря, який переконав подружжя спостерiгати за сходом сонця над джунглями й був вражений величчю величезного хижого птаха, який своiм ширянням неначе вiддавав iм салют.

«Я нiколи, аж донедавна, про це не думав, – писав вiн, – проте, гадаю, це сталося приблизно того часу, коли помер король».

Цiкаво те, що нова королева однiею з останнiх у свiтi почула новину про свiй новий статус. Коли найважливiша телеграма iз «Закутка Гайд-парку» досягла Найробi рано вранцi 6 лютого, Верховний комiсар Спiвдружностi разом з бiльшiстю своiх спiвробiтникiв уже залишив мiсто, прямуючи до Момбаси, звiдки королiвська делегацiя мала виiхати до Цейлону – i взяв iз собою книгу офiцiйного кодексу. (Також в Момбаса був запакований i готовий до подорожi офiцiйний гардероб Єлизавети, включно з чорними жалобними вбраннями, якi всюди подорожують iз королiвськими особами.

Телеграма з Букiнгемського палацу запевняла: чорний капелюшок непомiтно доправлять окремо на борт лiтака наступного дня, коли королева прилетить до Лондона.)

* * *

МАРТІН ЧАРТЕРІС

(1913–1999)

Зiграв – Гаррi Хадден-Патон

Хитрий Мартiн Хартiс, людина – собi на умi, який бачив функцiю монархii як розвагу – «треба розгорнути килим нацiонального щастя» – й колишнiй пiдполковник (Королiвського монаршого стрiлецького корпусу).

Вiн зберiг те саме вiдчуття вiдвертоi радостi й на посадi приватного секретаря Єлизавети II, як у статусi принцеси (1950–1952), так i королеви (1972–1977). Двадцять рокiв вiн був дотичним до цього кола, як i Томмi Ласселлс та Майкл Едiн.

«Я просто полюбив ii, коли зустрiв, – зiзнався вiн згодом. – Вона була такою молодою, красивою, слухняною, найбiльш вражаючою з усiх жiнок».