Остап Вишня. Невеселе життя

«Але народнi маси залишились вiрними своему старому другу, поету-плебею». І через 100 рокiв. От вам i «глибоко-народнiй» словник.

– Чого ви вчепились за Беранже? – зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Д. Бедного?

– Можу сказати i про мовну «практику» Д. Бедного.

– «Язык его произведений, – пише про Д. Бедного Ухмилова, – грубый, дерзкий, снижающий поэтический стиль, унаследованный от поэзии прошлого, об'являющий поединок «тонкому мастерству», – так же по душе поэту-массовику, как и язык самой массы».

– Почекайте, – скрикнув мiй спiвбесiдник. – А ми встигли сконстатувати чи е вiн корисний для маси, чи нi?

– «Д. Бедний, – пише та ж таки Ухмилова, – создал школу массового искусства. Его читатели – его ученики. Это неграмотные, малограмотные робкоры, начинающие писатели, безвестные авторы коллективного народного творчества. Они не создали себе имени ни в газете, ни в литературе и, может быть, и не создадут, но они уже выполняют определенное дело – они осуществляют великие планы нашего строительства».

– Розумiете тепер, чим корисна для маси мовна практика Остапа Вишнi?

– Чого ви вчепились за Д. Бедного? – знову зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Ленiна?

– Можу сказати й про мовну практику Ільiча.

– «Я знаю только то, – говорив Володимир Ільiч, – что когда я выступал в качестве оратора, я все время думал о рабочих и крестьянах, как о своих слушателях. Я хотел, чтобы они поняли меня. Где бы ни говорил коммунист, он должен думать о массах, он должен говорить для них».

– Так то ж комунiст, – ображено заявив спiвбесiдник, – а ми ж художники. Не буде ж користуватись сучасний росiйський письменник глибоко-народнiм словником, скажiмо, Тургенева.

[…зав] я, – «не только читал, но и перечитывал не раз Тургенева». Очевидно, глибоконароднiй словник цього руського письменника Ленiн не вважав за реакцiйний.

– Ну, добре, – погодився мiй фурорист. – Ми i цей пункт викреслимо. Це просто помилка.

Хiба ви не пам'ятаете, що писав Полторацький в своiй другiй «монографii», саме в «лiтературних засобах»? Вiн писав: «пригадаймо також Ленiнову думку «об очистке русского языка». Отже, як бачите, Полторацький не проти «глибоконароднього словника», – це вiн просто помилився. Вiн проти тiеi системи украiнiзацii дiтей, що ii пропонуе Вишня. Вишня пише: «матерi, говорiть украiнською мовою i ваших дiточок нiколи не прийдеться украiнiзувати» (том І, ст.