Остап Вишня. Невеселе життя

Отже тi старшi, мiж якими був i Павло, мусили помагати матерi утримувати родину, бо дядько по своiй смерти нiчого не залишив, крiм хати та двора бiля неi з малою загородою. Отже тiтка цiлком була вiдказана на помiч старших дiтей.

По революцii iнакше. Перешкод виявити свое я нiяких <не мав> i Павло часто бував на засiданнях Центральноi Ради мiж публiкою, яка збиралась на хорах Педагогiчного Музею. Починае докладнiше студiювати мову, лiтературу, iсторiю. А по вiдкриттi Украiнського Унiверситету в Киiвi записуеться як вiльний слухач його та починае студiювати полiтичну економiю.

Пiсля проголошення самостiйности Украiни, Павло дiстав посаду в Медично-Санiтарнiй Управi Мiнiстерства шляхiв, на чолi якоi був покiйний др. Модест Левицький. У вiльнi вiд працi хвилини мiж Павлом i др. М. Левицьким часто вiдбувались довгi дебати на тему украiнськоi лiтературноi мови. Павло добре знав народню мову, бо майже щороку свою вiдпустку лiтню проводив на пароплавi, що плавав по Днiпру вiд Киiва до Катеринослава, куди його наймала пароплавна спiлка як фельдшера на мiсяць або два.

В лiтi 1917 року Павло не раз читав в малому гуртi своiх найближчих знайомих своi фельетони, писанi на клаптиках паперу, але нiяки доводи його не переконали занести iх до редакцii. Один раз я випадково познайомив його з поетом Чупринкою. Було це перед вечерою, Павло щось веселе оповiдав. Чупринцi оповiдання дуже подобалось: «А ну напишiть». Павло бере олiвець i за пару хвилин готовий фельетон. Прочитавши, Чупринка йому зауважив: «Та Ви добрий фельетонiст».

Але це зауваження не переконало Павла i вiн цього фельетону до редакцii газети не вiднiс.

Пiсля залишення влади УНР Киiва, Павло з iншими урядниками виiхав до Винницi, а потiм до Кам’янця-Подiльського. В Кам’янцi якось прихожу додому (ми жили разом у однiй кiмнатi), а Павло менi: «А ну, слухай». «Добре, слухатиму, тiльки цей анекдот ти мусиш надрукувати». На мое здивування Павло згоджуеться, але щоб я його вiднiс. На жаль, редактор не зумiв схопити гумору цего Павлового фельетону та невдало скоротив його, що дуже розсердило Павла.

Аби не сталось подiбне, я запропонував Павловi познайомитись з редактором. Пiсля знайомства фельетони П. Грунського (як вiн тодi iх пiдписував) нiколи вже без його згоди не скорочувались. Пiд час перебування Павла в Кам’янцi вiн написав один фельетон пiд назвою «Розмова з мiнiстрами», але цей фельетон через цензурнi умови не був надрукований.