Остап Вишня. Невеселе життя

вiн лiкував виразку шлунка в Нiмеччинi в санаторii бiля Берлiна, i його можна звинувачувати в тому, що вiн мiг стати зрадником батькiвщини чи агентом нiмецькоi контррозвiдки. Але Бордон домагався свого, бо сценарiй планованого нового полiтичного процесу було, очевидно, узгоджено з вищими владними iнстанцiями, а тому жодних вiдхилень не передбачалося.

У «Споминах» видатного украiнського актора-березiльця Йосипа Йосиповича Гiрняка (1895–1989), якому довелося разом iз Остапом Вишнею пити гiрку чашу i в Харкiвському «домзаку» в загальнiй камерi № 47, i у далекому Заполяр’i в мiстi Чиб’ю, наведено страшнi факти iсторii самого слiдства над письменником: «Кiлька днiв не могли ми наговоритись про тi цинiчнi прийоми слiдства, якими ГПУ добивалось признань вини вiд своеi жертви»[2 - Йосип Гiрняк.

З Остапом Вишнею у таборах: (уривки зiспогадiв) // Украiна. —1989. —№ 41 (жовт.). —С. 17.].

«Я розповiв Вишнi, як то слiдчий пiдсунув менi його заяву до Колегii ГПУ, в якiй вiн признавався до приналежностi до УВО i т.

 iн. Остап Вишня, гiрко всмiхнувшись, сказав, що такi заяви i йому показували – Пилипенка, Ялового i Слiсаренка»[3 - Йосип Гiрняк. З Остапом Вишнею у таборах: продовження // Украiна. —1989. —№ 42 (жовт.). —С. 16.].

А ось «свiдчення» самого Остапа Вишнi, «здобутi» Бордоном уже випробуваним насильницьким шляхом:

«В тiй контрреволюцiйнiй органiзацii, в якiй я брав участь – дiлянкою, де я працював, був лiтературний фронт. На цiм фронтi й проводив я свою контрреволюцiйну роботу.

В чому вона полягала? Насамперед в дискредитацii, в обезцiненнi партiйноi лiнii в радянськiй лiтературi, в компромiтацii пролетарськоi лiтератури, в знецiненнi росiйськоi лiтератури i взагалi росiйськоi культури.

Всякий письменник, що вийшов з лав робочого класу, що починав свою лiтературну роботу з позицiй iнтернацiональних, дискредитувався й компромiтувався, як художник, як митець, i в письменницьких колах, i в широких читацьких масах.

Натомiсть вихвалялися письменники з явними нацiоналiстичними ознаками i тiльки вони вважалися за справжнiх художникiв, за талановитих митцiв.

Вживалося заходiв, щоб лiтературну молодь, що приходила в лiтературу iз заводiв, шахт, колгоспiв, брати пiд свiй вплив, керувати нею, спрямовуючи ii в нацiоналiстичне рiчище».

«Свiдчення», вибитi 21 сiчня 1934 р., ще страшнiшi:

«Органiзацiя провалилась. Це було ясно. Арешт Ялового, самогубство Хвильового i т. д.