Остап Вишня. Невеселе життя

Що ж е в цих «усмiшках»?

В «усмiшцi» «Головполiтосвiта» автор всiляко пiдкреслюе те, якi грандiознi установи Головполiтосвiти е в мiстi, а от в селi, мовляв, нiчого нема. Село перебувае абсолютно за межами культурних заходiв радянськоi влади.

«Он через дорогу пiд куминими Уляниними ворiтьми – кiлька колодок лежить. Ото й е наша Головполiтосвiта» (І – 43).

Що там вiдбуваеться? «Лапання», iдiотичнi похабнi спiви, «спання парами».

І все – вся Головполiтосвiта.

Жiнвiддiл – жiночi плiтки, церковнi iнтереси, над якими переважае розбита череп’яна ринка.

Змалювання справжньоi фауни села, а не людей. І нарештi що найцiкавiше, за вiдсутнiстю iнiцiативи самих жiнок, голова сiльради об’являе, що жiнка мае однаковi права з чоловiком. Як i всюди, тут Остап Вишня намагаеться викривити справу так, нiби нi про якi органiчнi визвольнi рухи з боку жiночоi частини селян не може бути й мови, що iх звiльнення провадиться шляхом адмiнiстративних наказiв згори. Наклепницька суть цього твердження, що витiкае з тези Остапа Вишнi про чужорiднiсть радянськоi влади для села – нижче ми цю тезу ще проiлюструемо – ясна сама по собi.

«Освiта» – «Освiта на селi. Ну, тут навряд чи вийде усмiшка… Боюсь, що тут уже буде вишневий рид» (І—52).

І це Вишня насмiлювався заявляти тодi, коли радянська влада за допомогою мас розгортала роботу по лiквiдацii неписьменностi.

«Село – технiка…» – трактори: «…е… сили: двi кiнських i одна коров’яча» (І—57) i т. д. Сiшник – лантух. Косарки-снопов’язалки – люди, молотарки – дорослi, зерноочиснi машини – дiти.

Цiлковита вiдсутнiсть машин.

«Село – книга». – Книг нема. Є лише старi грошi, що по них можна вчитися грамотi. Книжки ж використовують лише для крутiння цигарок. В цiй наклепницькiй «усмiшцi» Вишня безпосередньо подае руку бiлогвардiйському гумористу Арк. Аверченку, коли той стверджував, що в Радянському Союзi скоро нiхто нiчого не читатиме.

І це в той час, коли передвоенна норма книжковоi продукцii у нас в кiлька разiв перевищена, коли зокрема на Украiнi тиражi книжок за десять революцiйних рокiв в кiлька разiв бiльшi, нiж за двiстi передреволюцiйних.

Ховаючись за юродську форму викладу, Остап Вишня залюбки робить наклеп на культурну полiтику радянськоi влади.

«Охорона народнього здоров’я» – «Пасiчанський Наркомздрав – баба Палажка» (І—66). Засоби лiкування – власнi руки, власний язик, власний iржавий нiж. Класифiкацiя хвороб: переполох, глаз i т. д.