Остап Вишня. Невеселе життя

Тут вiдбуваеться майже те саме, що й в «усмiшцi» з купiвлею трактора куркулем. Трактор куплений, тiльки уже не «мiцним мужичком», а селянами, тобто очевидно колгоспом, або Созом. І от коли Остап Вишня в першiй «усмiшцi» натякав на те, що трактор, куплений куркулем, потрапив до обережних i дбайливих куркулячих рук, то тут, в колективi, справу вiн повертае зовсiм iнакше.

Механiк, що притранспортував трактор до села, повернувся до мiста. Тодi селяни почали випробовувати трактора самi:

«Сiдай ти тепер, Іване, на трактора: подивимось, як вiн у нас iхатиме!.

. Ти ж сам придивлявся, куди його той механiк крутив!»

Іван сiв на трактора, пустив його, трактор поiхав, але зупинити чи правильно скерувати його Іван уже не зумiв. І коли трактор перекинув кiлька парканiв… – «пощастило якось то Івановi сiпнути за пiдходящу пружину. Трактор i став. Став, дивиться на Івана, головою хитае та щось i каже. А що вiн сказав, – спитайте у Івана…» (І—50).

Насамперед привертае на себе увагу, що Вишня бреше: загальновiдомий е той факт, що ще до заснування МТС, коли трактор йшов безпосередньо до колгоспу, тракторiв не лишали у селi без догляду i продавали iх до тих сiл, якi посилали ранiше своiх представникiв на курси трактористiв.

Продаж тракторiв колективам супроводився вивченням на тракториста селянина з того села, куди трактора продавалося. Отже Остап Вишня для чогось збрехав.

А для чого саме? Звичайно, для того, щоб спаплюжити колектив, показати, що колективiст – темний, некультурний i неспроможний взяти до своiх рук складноi сучасноi машини.

Отже, i в питаннi про постачання машини Остап Вишня вiрний своiй куркульськiй лiнii.

3. ОСТАП ВИШНЯ І МІСТО

«Жнива. Чи зрозумiле це слово отiй мiльйоновоголосiй, мiльйоноокiй, мiльйоноворукiй i мiльйононогiй потворi, що мiстом зветься?» (І—79). Правда, спiвзвучний радянськiй сучасностi образ мiста?

Пролетарське мiсто, що несе смерть сiльському куркулевi, це безперечно для нього, для куркульського iдеолога, Остапа Вишнi, жахлива потвора, смертельний ворог.

І вся злоба, все ехидство, на якi був спроможний Остап Вишня, обертаеться в нього проти радянського мiста.

Ця «потвора» за Вишнею нищить людей, нищить iх тiло:

«Решта органiв твого тiла мiського до чогось iншого повернулася. Все тiло твое прокатарене на соломi мечеться», i т. д. (I—108).

Але все це дрiбницi в порiвняннi з тим, як «псуе мiсто самих людей».