Григорій Косинка

, але при цьому додае, що його листа «паризька пошта чомусь повернула назад – причина: «не знайшли адресата». На нашу думку, бiльше непорозумiнь виникали через органи ДПУ, якi, перлюструючи не лише внутрiшне, а, особливо, закордонне листування, вносило плутанину i не дбало про одержання послань кореспондентiв. Але навiть iз того, що збереглося в закордонному архiвi В. Винниченка та в справi-формулярi Г. Косинки, маемо хоч якийсь невеличкий обсяг епiстолярноi спадщини письменника. Саме в нiй ми знаходимо хоч якусь iнформацiю про обставини, в яких доводилося творити молодому прозаiку: «Надiслати своi новi працi не можу – недрукованi… У Вас е мiй дорiбок за якихось 5–6 рокiв (не працi моеi, а “злиденного” писання за найстрашнiших умов людини); останнi оповiдання “Полiтика”, “Циркуль”, “Мати”, чи зробив я хоч невеличкий прогрес, коли порiвняти цi твори з опов[iданнями] з книги “На золотих богiв”»? (лист вiд 21 лютого 1927 р.

)[4 - Цит. за вид.: Сергiй Гальченко. Скарби лiтературних архiвiв… – С. 125.]. У цьому ж листi Г. Косинка дае високу оцiнку оповiданню «Камiнний хрест» Стефаника про «бiль мужицькоi голоти», «що нiякого просвiтку нам не мае», а Винниченко дае надiю: «ми, мовляв, молода нацiя, ми – дужi»[5 - Там само. – С. 127.].

Щоб полегшити роботу перлюстраторам свого листування, Г. Косинка посилае поштовi листiвки: «Так, довгого листа я не одержав, а коротенький, як бачите, дiйшов… Сором: хвастаете Європою, а вона навiть листiв адресатам не може доставляти!» (листiвка вiд 17 сiчня 1928 р.

)[6 - Там само. – С. 129.].

У Празi за редакцiею Микити Шаповала 1923 р. продовжуе виходити, але вже щомiсячний суспiльно-лiтературний журнал «Нова Украiна» (1922 р. виходив як двотижневик), де почали друкуватися твори молодих письменникiв iз пiдрадянськоi Украiни – Г. Косинка, В. Пiдмогильний, Т. Осьмачка, М. Івченко та iн.). Серед кiлькох спiвредакторiв цього журналу був i В. Винниченко, з яким найактивнiше починае листуватися Г. Косинка.

26 квiтня 1923 р. В. Винниченко записав у своему щоденнику: «Одержав листа з Украiни вiд Гр.

Косинки. Вiн – “неблагонадiйний”. Заявляе про свою приналежнiсть до мого лiтературного напряму, називаючи себе моiм учеником. Посилае книжечку оповiдань “На золотих богiв”. Дiйсно, в нiй дуже помiтний мiй вплив, аж до манери деяких лiричних висловлень, звернень до читача i т. п. Просить допомогти харчовими посилками»[7 - В. Винниченко. Щоденник. 1921–1925. – Едмонтон, Нью-Йорк, 1983. – Т. 2. – С. 209.].