Григорій Косинка

Персонажами цього твору були люди, що жили у пiдвалi нашого будинку: вдова диякона, старенька баба Ганна, яка ходила по людях прати бiлизну, молода пара робiтникiв, жiнка-шофер i iншi. Косинка читав iм уривки й казав: «Хочу знати думку прототипiв мого твору».

Найчастiше розмовляв з бабою Ганною. Дуже цiкаво було спостерiгати за нею пiд час такоi розмови. Майже неписьменна жiнка, вона неначе перероджувалася: оповiдь ii була змiстовною, доладу. Присутнi казали: «Ми не пiзнаемо бабу Ганну, коли вона розмовляе з Григорiем Михайловичем.

І як ото вiн умiе вести розмову, що спiвбесiдник розкривае перед ним усю природну мудрiсть, про яку i сам, мабуть, не вiдав ранiш».

Коли Григорiй Михайлович вважав, що рiч закiнчена, чи майже закiнчена, читав ii у колi товаришiв лiтературноi групи «Ланка», яка згодом перетворилася у «МАРС» (Майстерню революцiйного слова). Або на так званих «суботниках» у музичному товариствi iм. Леонтовича, на лiтературних вечорах в аудиторii Академii наук та в iнших мiсцях.

У 20-х роках такi вечори вiдбувалися часто.

Письменники виносили на суд читача своi недрукованi твори. Косинка виступав залюбки. Зали були переповненi. Автори одержували безлiч записок i запитань. Бували й такi, що не стосувалися прочитаного. Косинка вiдповiдав то приказкою, то влучним словом. А iнодi ще й покепкуе з автора записки, якщо вiн того вартий. Цiкаво було на цих вечорах…

З великою охотою Косинка вiдвiдував Степана Васильченка. Одному з перших читав йому своi твори. Видатного письменника любив, поважав i цiнував як людину.

Васильченко вiдповiдав взаемнiстю.

Серед перших слухачiв його творiв були Євген Кротевич, Дмитро Загул. Поезii Дмитра Юрiйовича Григорiй знав i був про них високоi думки, так само як i про його працi з лiтератури, мистецтва. Ми частенько вiдвiдували Загулiв: жили вони недалеко вiд нас, на вулицi Гершунi, тепер Чкалова. Пригадую, як на ювiлейному вечорi з нагоди 20-рiччя лiтературноi дiяльностi Дмитра Загула, у 1926 роцi, Косинка виступав з привiтанням вiд групи «Ланка» i прочитав кiлька поезiй Загула.

Дмитро Юрiйович подякував i жартома кинув: «Диви, а я не думав, що у мене е такi виразнi твори!»

Дружнi стосунки склалися мiж Косинкою i Рильським. Максим Тадейович вiдгукнувся на вихiд першоi збiрки Косинки «На золотих богiв». Схвальною була його думка й про подальшi твори молодого прозаiка.

З родиною Рильських ми зустрiчалися. Зустрiчалися й з Павлом Тичиною. А коли хтось виiздив з Киева, то листувалися.