Григорій Косинка

Пригадував, як дiд Роман влiтку подарував йому три тоненьких зошити, а на ту зиму вiн не мав змоги вiдвiдувати школу, бо батько влаштував його працювати на цукроварню. Боляче було дивитись на цi чистi зошити, i вiн вирiшив записати до них слова вiдомих йому пiсень.

Да сiре утя,

Да сiре утя,

Да на морi плавае,

Да воно ж мое

Усе горенько знае.

«Так почав я свiй перший зошит. А далi записував всi пiснi. І про улюблену природу:

Тихо над рiчкою, нiченька темная,

Спить зачарований лiс.

І про жiночу долю:

Ох, i брали ж ii.

За хазяечку,

А тепер перевели

Та на наймичку.

І близькi до моеi долi:

“А твiй милий на роботi,

Ой да у сахарному заводi!” —

“Що вiн робить?” – “Заробляе,

Ой да аж пiт очi заливае”.

І про крiпацтво, i жартiвливi, i колядки, i щедрiвки – всi пiдряд. Цi зошити я берiг, а коли був студентом, то соромився давати переписувати товаришам пiснi, написанi дитячою рукою. Я переписав пiснi до нового товстого зошита, а тi старi, тоненькi, повикидав, а тепер шкодую за ними».

Григорiй Михайлович все життя збирав пiснi й записував iх. Були у нього пiснi вiд стародавнiх до сучасних.

Пам’ятаю, коли у 1927 роцi вiдзначали столiття першого збiрника «Малороссийских песен» Михайла Максимовича (у збiрнику було 130 пiсень), з нагоди ювiлею вийшло з друку кiлька книг та брошур, якi поталанило нам придбати.

На розi вулиць Великоi Пiдвальноi та Стрiлецькоi в тi часи був кiоск букiнiстичноi та антикварноi книги.

На замовлення Григорiя Михайловича ми придбали через той кiоск кiлька збiрникiв рiзних авторiв, виданих у минулi часи. Серед них були: Максимович, Гоголь, Драгоманов та ще ряд iнших авторiв.

Як тiльки щастило нам придбати новий збiрник народних пiсень, Григорiй Михайлович кожен раз по них перевiряв своi зошити. У цiй роботi я теж брала участь.

При першому нашому знайомствi Григорiй Михайлович запитав у мене, якi народнi пiснi я знаю? І розповiв, що вiн вивчае народну пiсню.

Пiзнiше я бачила, як Григорiй працював над кожним рядком новоi пiснi: пiдраховував склади та позначав, яке мiсце займае наголос. А коли була рима, то визначав систему римування. Григорiй Михайлович казав: «Народна поезiя настiльки рiзноманiтна за своею побудовою i за своерiдним ритмом, що цей скарб народноi мудростi скiльки не вивчай, кожен раз зустрiнеш щось нове.