Григорій Косинка

Тому що для Шевченка:

Здаеться, кращого немае

Нiчого в бога, як Днiпро

Та наша славная краiна…

* * *

«Чуден Днепр при тихой погоде…» Їдучи пароплавом, милуючися Днiпром, Григорiй Михайлович, бувало, отак й цитував улюблених своiх письменникiв. Цю сторiнку з твору Миколи Гоголя вiн читав напам’ять до кiнця. Про свое захоплення творами Гоголя розповiдав:

«Киiв – першi днi мого перебування у стародавньому мiстi сповненi мрii й надii про навчання. Я дiзнався, що е “публiчна бiблiотека”, е бiблiотека в унiверситетi св.

Володимира, але… не для мене».

Коли спуститися вулицею Прорiзною та перейти Хрещатик, якраз потрапиш у дверi книжковоi крамницi Леона Ідзиковського. Григорiй згадував, як, приiхавши до Киева, пiдлiтком опинився в цiй книгарнi. Його вразила кiлькiсть книжок: праворуч – книги, лiворуч – книги, всюди книги, рiзнi за розмiром, за кольором обкладинок – аж дух перетинало. На прилавку лежала найбiльша за розмiром книга. Григорiй запитав людину, що звернула на нього увагу:

«Скажiть, це бiблiя?» – «Нi, – людина посмiхнулася, – це каталог».

А коли побачила розгублене обличчя хлопця, запропонувала подивитися «каталог». Перегортаючи сторiнки, вiн побачив за абеткою прiзвища письменникiв та перелiк творiв кожного. Серед них знайшов знайому назву: «Н. В. Гоголь. “Вечера на хуторе близ Диканьки”», змiст якоi переказував йому ще дiд Роман. З того часу Григорiй частенько заглядав до цього каталогу – «ноги самi заходили до цiеi крамницi». Прикажчик звернув увагу на нього й запитав: «А що ти там все вишукуеш?» Григорiй пояснив, що мрiе купити Гоголя, але в нього все ще не вистачае грошей. Як з’ясувалося, бракувало кiлькох копiйок. «Ми дамо тобi книгу, а коли будуть грошi – донесеш». Григорiй був такий щасливий! Йшов Хрещатиком, мiцно тримаючи обома руками перед собою книгу або притуляючи ii до себе, хотiв скорiше дiйти до Володимирськоi гiрки й розкрити ii там.

Читав i перечитував ii безлiч разiв. Коли принiс у крамницю грошi, та сама людина сказала: «У нас е бiблiотека, ходiм, я тебе запишу».

З цiеi хвилини книга завжди була з ним.

Читав насамперед Гоголя, вiдчуваючи його любов до батькiвщини, до народу.

«Тут, бiля пам’ятника Володимировi, – згадував Косинка, – я читав “Страшну помсту”. В цьому творi настрiй епiзодам надае згадка про Днiпро:

“Катерина замолчала, потупивши очи в сонную воду; а ветер дергал воду рябью, и весь Днепр серебрился, как волчья шерсть среди ночи”.