Святослав

Святослав (укр.)

Семен Дмитриевич Скляренко

Роман «Святослав» розповiдае про життя великого князя, полiтичного дiяча i военачальника, що княжiв наприкiнцi Х сторiччя в Киевi. Образ Святослава формуеться на очах у читача, князя показано вiд юнацьких рокiв до його трагiчноi загибелi, показано живою людиною зi своiми сумнiвами, надiями, болем та любов’ю до ключницi Малушi, яка прийшла в князевi палати як рабиня та й залишилась на все життя рабинею. Автор, твiр якого побудований на скупих лiтописних вiдомостях, рiзнобiчно i захоплююче зображуе подii давноминулоi епохи, даючи читачевi вiдчуття тих часiв.

Семен Скляренко

Святослав

Княгиня i рабиня

Книга перша

Мандруючи понад старим Днiпром

свiтанками, удень i вечорами,

вночi, пiд чистим зоряним шатром,

перед вогнем, що руки грiв теплом,

я думкою летiв через тумани.

Туди, в минувшину далеких днiв,

коли дiди, забутi й незабутнi,

уперше стали мiж високих гiр,

оглянули широкий виднозiр,

за поколiння дбаючи майбутнi.

Трудилися у потi своiх чiл,

орали землю, ставили оселi,

воздвигли городи i частокiл

i в клопотi буденних трудних дiл

сади садили, будували села.

Сварилися, бо рiд iшов на рiд

i плем’я кров братерську проливало,

на князя князь iшов, i був розбрiд,

i знов був мир, за рало брався рiд,

Русi знамена сонце осявало.

Боролись предки.

ворожi хижi орди налiтали,

палили городи i нищили засiв,

та проти них вставала тьма списiв,

мечi iз пiхов люди витягали.

Спасибi вам за цю тернисту путь,

в трудi й на ратi гiдно ви стояли,

нiкому з нас нiколи не забуть,

i кожному годиться пом’януть,

що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нинi повiсть цю смутну

про порохом повиту давнину,

про тi часи далекi й незабутнi,

коли дiди, прославленi в вiках,

виходили на свiй великий шлях,

за поколiння дбаючи майбутнi.

Приймiть же ви, далекi прадiди,

вiд вашого праправнука Семена

цей скромний труд, а ви, живi, – да не судiть,

якщо не все сказав – то доскажiть,

якщо не так сказав – то допишiть, —

зробив я те, на що хватило сили в мене…

Роздiл перший

1

Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався.