Святополк ІІ Ізяславович

Лише години двi по тому, розкланявшись iз гостями, Великий Киiвський князь Святополк зi своею молодою жоною Ілiартою пiшли до спальних палат.

Князь багато пережив i багато бачив. І в любовних вправах теж. Але те, що вмiла ця дочка степiв, не можна було порiвняти нi з чим.

Коли дверi за ними зачинилися, княгиня вихором накинулася на чоловiка, зриваючи з нього одяг, пестячи i мнучи його тiло. Князь вмить iз господаря перетворився на жертву нестримноi жаги. Його обдало буревiем любощiв, що часом переходили у вiдверту грубiсть.

Пристрасть, про яку його попереджали, закрутила Святополка чорторием, у якому змiшалися: бажання, смiх, сльози, вiйськовi звитяги дорослого чоловiка i дитячий захват маленького хлопчика, що тiльки-но вiдчув материнськоi ласки.

Княгиня втаемничено промовляла незрозумiлi кипчацькi слова, лащила Святополкове тiло, все бiльше нуртуючи вже i без того розгарячiлу князеву кров.

І коли вони досягли пiднебесся, iхнi подихи злилися в единому тваринному зойку, що розлетiвся далеко за стiнами Княжого палацу.

Тоi ж митi, не зупиняючись, Ілiарта обернулася хтивою, вгодованою кiшкою, яка, крадучись, почала рознiжувати свою пристрасть у бажання чоловiка. Ластитися i шепотiти, шепотiти шелестливi слова.

Їi смоляне волосся було схоже на довгi водоростi, що обплiтали князя, не даючи дихати, заворожуючи нестримнiстю, гранню божевiлля.

Святополк вiдчув себе на тонкiй кризi, що то провалювалася, i вiн з головою занурювався пiд воду, то, навпаки, утримувала його, i вiн, мов риба, хапав ротом повiтря.

А Ілiарта ластилася, голубила князя. І вiн, могутнiй, грiзний, загубився, сповитий хтивiстю. Вона знову i знову розбризкувала любощi, доводячи Святополка до краю, за яким лише бiла, нескiнченна рiвнина. І вiн приймав це, вiн хотiв, вiн прагнув зайти за межу пристрастi, вiдчути найбiльшу насолоду…

…Скiльки це тривало – годину, бiльше – невiдомо. Князь прокинувся безсилий i спустошений.

– Ілiарто, – погукав вiн. Вiдповiдi не було.

Князь погукав ще раз. Потiм вiдкрив дверi у передпокiй i побачив, що його молода жона спокушае i пестить одного з його охоронникiв.

Святополк заревiв диким звiром. Кинувся до горницi, схопив короткого кинджала i полоснув по горлу охоронця, який впав замертво, так i не зрозумiвши, що дiеться. Схопив за довге волосся свою жону. Заглянув iй у вiчi i… не побачив нiчого, крiм безкрайоi хiтi.