Інтернат

Пiтер вiдчиняе боковi дверi, Паша прослизае за ним i опиняеться в сусiдньому залi. Тут теж стоять столи, теж усе забито вiйськовими, так само гамiрно, i голоси зливаються в загрозливе голосiння, проте в кiнцi залу, пiд сходами, що ведуть кудись нагору, на другий поверх, е маленький столик, якраз на двох, i Пiтер прямуе туди, мимохiдь вiтаючись iз бiйцем, чорним вiд диму й алкоголю. Той, не дивлячись, махае рукою Пiтеру й щось говорить, i коли Пiтер вiдходить i падае на пластиковий стiлець, боець далi говорить i кивае головою, нiби розмовляе з кимось невидимим.

Паша присiдае поруч iз Пiтером, звiдкись вiдразу ж береться риба й алкоголь у пластикових стаканчиках. Пiтер недбало пiдхоплюе стаканчик i навiть стукае об чийсь iнший пластиковий i одноразовий. Одноразове шурхотiння пластику, одноразове переливання алкоголю в горлянку. Пiтер бадьоро затримуе свiй стаканчик у повiтрi, потiм ледь помiтним рухом виливае його вмiст пiд стiл, на кам’яну холодну пiдлогу. Пiсля цього дiстае з маленькоi, ледь помiтноi кишенi так само маленьку фляжку, обтягнуту коричневою шкiрою, вiдкручуе, наливае собi звiдти чогось смачного. Пашi, втiм, не пропонуе – Паша хапае губами стаканчик, переливае в себе гiрку палючу вологу мiсцевого розливу, закашлюеться, хтось совае йому просто до рота шматок риби, i Паша старанно ii пережовуе, забиваючи запах паленого алкоголю мертвим запахом риби. Пiтер дивиться на все це з чiпкою уважною огидою, причому незрозумiло, що саме цю огиду викликае – Паша чи риба. Втiм, Пiтер швидко бере себе в руки й знову посмiхаеться, i кричить щось у натовп, вiдповiдаючи на чиесь запитання, i коментуе почуте за сусiднiм столиком. Надпивае свое та береться за Пашу.

– Ви чим займаетесь? – питае.

Паша вагаеться, якою йому вiдповiдати. Зрештою, вiдповiдае росiйською.

– Я вчитель, – говорить коротко.

– Ага! – смiеться Пiтер.

Лiзе до кишенi, дiстае одну за одною двi пачки цигарок: нерозпечатану, з дешевими мiцними, i почату, з полегшеними, майже без нiкотину.

Дешевi ховае назад, натомiсть виймае двi полегшенi, одну простягае Пашi. Паша вiдмовляеться, Пiтер дбайливо ховае зайву сигарету до початоi пачки, а ось iншу недбало пiдхоплюе губами, дiстае з непомiтноi кишенi новеньку «зiппо», великим пальцем лiвоi руки вмiло вiдкидае кришку, пiдпалюе, ховае запальничку назад до кишенi, затягуеться. Вiн так болiсно примружуеться, ловить себе на думцi Паша, нiби самосад курить.