Інтернат

– Вони спецiально глушать, – пояснюе Пiтер, – щоби вашi, – показуе довкола, – не знали, яка ситуацiя. Нiхто нiчого не знае, нiхто нiкому не довiряе. Середнi вiки, – додае вiн i старанно бичкуе наполовину докурену сигарету в зробленiй iз порожньоi пивноi банки попiльничцi. – Ви не iсторiю викладаете? – прискiпливо дивиться на Пашу.

– Нi, – вiдповiдае Паша, – не iсторiю.

– Правильно, – хвалить його чомусь Пiтер, – у вашiй краiнi iсторiю вчити – як рибу ловити: нiколи не знаеш, що витягнеш.

Хоча менi подобаеться ця ваша любов до iсторii, – говорить Пiтер, дiстае нову сигарету, знову клацае «зiппо», знову пускае в стелю дим, – правильно-правильно, розбирайтесь, копайтесь, молодцi. Що би я вам порадив, – продовжуе Пiтер, вiдкинувшись на спинку стiльця й затиснувши сигарету двома пальцями, i Паша слухае його, аж зауважуе, як до зали ввалюеться четверо вiйськових, i обличчя в них особливо темнi, а рухи важкi й нервовi, й очi в них червонi вiд злостi та диму, окидають поглядом примiщення й чiтко, безпомилково, вiдразу вираховують помiж бiйцiв двох цивiльних – Пашу й Пiтера – i рушають у iхнiй бiк, невблаганно оминаючи столи. І за столами раптом помiчають цей рух, i розмови стихають, усi дивляться вслiд цим чотирьом, що сунуть до iхнього столу, всi завмерли й напружились, лише Пiтер так захопився розповiддю, що нiчого не зауважуе, сидить спиною до всiх, розглядае Пашу за пасмами диму й говорить iз такими серйозними паузами, нiби сам дослуховуеться до власного голосу.  – Я б вам радив обережно поводитися з iсторiею. Історiя, знаете, така штука… – вiн замовкае на мить, добираючи в головi щось мудре, i раптом зауважуе загальну тишу, i дивиться на Пашу пильно-пильно, i Паша не може зрозумiти, що вiн вiд нього хоче, аж тут до нього доходить, що вiн – Пiтер – дивиться в його окуляри, дивиться й бачить там вiддзеркалення тих чотирьох, що нависають у нього за спиною, i на якусь мить панiка пробiгае його обличчям, нервово сiпаеться кутик вуст, i вена на шиi здригаеться вiд судомного бажання обернутися, проте Пiтер умiло бере себе в руки й затягуеться, щоправда дещо нервово, але затягуеться, акуратно випускае в повiтря дим i завершуе, – яку нiхто не мае права у вас вiдiбрати!

– Хто такi? – говорить йому просто в потилицю перший.