Інтернат

І що ближче вони пiдходять, що чiткiшими стають iхнi обличчя, то тихiше стае довкола. Оскiльки тепер видно очi тих, хто пiдходить, i в очах цих нiчого доброго не побачиш – лише вимученiсть i мороз. І дихання в них таке холодне, що вiд нього навiть пара не здiймаеться. Чорнi вiд бруду обличчя, яскравi бiлки очей. Шоломи, чорнi подертi шапочки. Довкола ший замотанi сiрi вiд цегляного пилу хустки. Зброя, паски, порожнi кишенi, мiшки за плечима, чорнi вiд мастила руки, вимащенi битою цеглою i розмоклим чорноземом черевики.

Першi, вже пiдходячи, вдивляються в обличчя, з докором i недовiрою, так, нiби всi тi, хто тут стоiть i чекае на них, у чомусь виннi, нiби все повинно бути навпаки: вони, тi, хто прийшов, мали б стояти тут, пiд низьким сiчневим небом, i дивитися на пiвдень, за обрiй, де немае нiчого, крiм бруду та смертi. І ось перший пiдходить до укрiплень i раптом викидае вгору кулак, i починае кричати, мовби сварить богiв за погану поведiнку. Проклинае, погрожуе, злоститься, сльози течуть обличчям, роблячи його чистiшим. Натовп розступаеться ще ширше, i тi, що приходять, змiшуються з тими, що стоять, нiби брудна рiчкова вода змiшуеться з прозорою морською. Натовп уже не вмiщаеться мiж холодними блоками, а той, що прийшов перший, далi стоiть посеред юрби й горлае щось про несправедливiсть i помсту, про те, що мiсто здали, залишили, разом iз усiма, хто там живе, вiддали в чужi руки, не втримали, вiдступили, вилiзли з пастки. І добре тим, хто вилiз, а як бути тим, хто залишився там, на розстрiляних вулицях? Як бути з ними? Хто iх звiдти забере? Що ж ми, кричить вiн, не опускаючи кулакiв, кинули, втекли, залишили мiсто? Як же так? Хто буде за це вiдповiдати? Олежа, кричить, Олежа, напарник мiй, я його навiть прикопати не встиг, не встиг вiдтягнути в снiг, лежить згорiлий на заправцi. Кому я його залишив? Хто його витягне? Хто? – кричить вiн i погрожуе кулаком дощовiй хмарi. Аж доки хтось, хто прийшов пiзнiше, протискаючись повз нього, просто валить йому по головi, мовляв, заткни пельку, без тебе погано. І тодi враз починають говорити всi: хтось розпитуе, хтось вiдповiдае, когось тягнуть вiдiгрiватись, когось обмотують старою прогорiлою ковдрою.